Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

ТРК «Круг»





Объединенная Православная Молодежь

Национальный Союз

Головна Проповiдi

Проповідь Дмитра Корчинського.
Четвер, 2 грудня, 19:00, «Генштаб» (Київ, вул. Липинського, 4).
Запис та довідки за тел.: 093 450 81 60.


Нині в цьому повстанні ми вирішуємо завдання вчорашнього дня, які не були вирішені вчора. Проте, завтрашня революція розв'язуватиме зовсім інші проблеми.

Наша цивілізація вповні перетворилася на другу природу тоді, коли особистість перестала відігравати в ній провідну роль. Людина все ще необхідна, проте вже не в тих проявах, де вона є особистістю. Стало можливим говорити про саморозвиток цивілізації, при якому людина присутня, як свого часу вона була присутня на краю великого льодовика.

Сенс майбутнього - повстання особистості проти другої природи. Мова не про знищення ватерклозетів. Адже в повстанні проти першої природи не були знищені зірки та сила тяжіння. Мова про те, що свавільна особистість має лишитися джерелом власної долі. Влада, якою не можна зловживати – не є владою.

Ханська ставка буде влаштована посеред силіконової долини. Там буде поставлена юрта і прив'язані верблюди. Ми нав'яжемо себе як завжди: спочатку це буде агресивне жебрацтво, згодом ми будемо розбійники, а вже по тому князі.

Всі попередні революції мали в тому числі якийсь раціональний сенс. Оптимізувати суспільство, привести надбудову у відповідність до базису, тощо. Революція, що гряде, буде чистим екзистенціальним насильством. Вона не матиме жодного сенсу для суспільства.

Ми не потрібні цивілізації, як колись конкістадори не були потрібні індіанцям. Прот? конкістадори палко любили індіанців і їхнє золото. Як ми зараз любимо мікропроцесори.

Незабаром одномірні зі здивуванням переконаються, що інформаційне суспільство - це феодальне суспільство.


Необхідно відкинути ілюзію, що систему можна переграти за її правилами. Наприклад, через вибори. Багато хто з нас все ще марить тридцятими роками ХХ ст. Але відтоді система значно вдосконалилася.

"Брати мусульмани" в Єгипті досягли найбільшого політичного успіху. Нині, невдовзі по тому, їх ув'язнюює і вбиває армія, підтримана бюрократичним інтернаціоналом.

"Золота зоря" у Греції отримала власну парламентську фракцію. Нині виявилося, що всі її виборчі зусилля були марні, не варто було відволікатися на таке пусте діло, як парламент, краще б зосередилися на розбудові нелегальних структур.

Ісламісти перемагають там, де переймаються шаріатом, а не виборчими списками.

Ми, радикальні європейці, маємо зрозуміти, що завжди будемо в меншості, не достатній для взяття влади через вибори.

Окрім того, не варто забувати, що нині через вибори береться не влада, а посада - можливість стати добре змащеним коліщатком у бюрократичному механізмі.


Стратегія така:

Спочатку ми приходимо, як жебраки, згодом, як розбійники й, нарешті, як князі.

На Банковій і згодом на Грушевського ми були спробували стати "розбійниками", проте нині, здається, знову повертаємося до стану агресивного жебрацтва.

На нинішньому, жебрацькому, етапі ми маємо утворити сотні організацій, груп та братств, закріпитися в поняттях, навчитися допомагати тим з нас, хто наважився на індивідуальне повстання, прославляти їх, а також позбутися ілюзій.

Варто зазначити, що нині не час великих централізованих організацій. Вони занадто вразливі. Більше успіху мають революційні спільноти.

Була спроба побудувати велику вождистську організацію "Патріот України". Вистачило ув'язнити лише кількох людей з керівництва, щоб нейтралізувати кілька сотень її членів.

Одночасно будувалася велика націоналістична партія "Свобода". Вистачило профінансувати її та відкрити перед нею парламентські перспективи, як все це перетворилося на народний рух за пєрєстройку. Події останніх двох місяців довели, що краще б її члени були безпартійними - більше бруківки потрапило б у беркут.

Нині велика небезпека чатує на Правий сектор. Небезпека домовленостей з мєнтами та набуття сподівань на електоральний успіх, тобто, стати другою "свободою". Дай Боже хлопцям сил та здорових інстинктів!

На Банковій та Грушевського в усій красі проявилися революційна стихія та спонтанна самоорганізація. На них поки що і варто робити ставку.



Гроші - це дуже важливо для кожного. Але чи важливіші гроші за свободу?

Спитайте у Юлі. У неї багато грошей. Вона відповість вам, що свобода для неї важливіша понад усе. І цього разу буде щирою.

Свобода важливіша не тільки для кожного. Вона важливіша для нас усіх разом взятих. Для нації її свобода важливіша за її економіку.

Скільки разів нас марно намагалися підняти в ім'я нашого добробуту?

Проте, коли вони захотіли брутально обмежити свободу, нація заходилася розливати по пляшках бензин.

15 мільярдів московських грошей Януковича.

15 мільярдів американських грошей обіцяних опозиції.

Це чудово. Це результат нашої боротьби не за гроші, а за свободу.

Але чому нам нічого не кажуть за подальше скорочення кримінального кодексу?

Нас саджають за "незаконні воєнізовані формування", за "участь у воєнних конфліктах", за носіння і переховування зброї, за блокування автошляхів, органів влади, за непідкору мусорам, за використання спецушної апаратури, за хакерство, за самозахист.

Зрештою, нас саджають за саму свободу: за масові безлади і за заклики до насильницького повалення режиму.

Опозиція проголосувала за те щоб ув'язнювати нас за знищення пам'ятників радянським окупантам.

Нам забороняють самогоноваріння, обмін валюти без паспорта, використання піратської продукції та інші народні традиції.

На Банковій і Грушевського боротьба за свободу лише почалася. Зараз, замість того, щоб продовжити її нас замолозять розмовами за конституцію і вибори. Це мабуть теж непогано.

Проте, підступність бюрократичного інтернаціоналу і полягає в тому, що непоганими речами він відволікає нас від найважливіших.

Будьте пильні!

Геть демократію! Хай живе свобода!


Нація прокинулась. Християнам краще діяти в бурхливому морі, аніж в болоті. Проте, нам пропонують лише повалення уряду в інтересах «світового уряду». Але нас не задовольнить будь-який уряд: якщо він буде свинячити, то він не потрібен. Проте, чим ефективніше він працюватиме, тим швидше владу над нами забиратимуть брюссельські чиновники і американські полковники. Тим швидше ми втратимо надії на власну історичну долю.

Навіть у найкращому неможливому випадку, в разі найбільш успішної роботи української влади та самовідданої праці всіх трудящих, найближчі п'ятдесят років ми приречені конкурувати за місце під економічним сонцем з Польщею та Румунією.

Тоді чи варто взагалі працювати?

Якщо натомість ми трактуватимемо Україну як християнську Чечню, у нас з'являються можливості увірватися в історію. Звільнена зона. Земля, вільна від диктату бюрократичного інтернаціоналу. Тут ми вбиваємо кожного, хто претендує бути над нами начальником. Безумовно, тут буде некомфортно слабким. Проте, має бути хоч одне місце в світі, де комфортно сильним.

Українська революція не матиме жодного сенсу, якщо не стане повстанням проти бюрократичного інтернаціоналу. Ми проти режиму не тому, що він поганий, а тому, що він є лише філіалом «світового уряду». Ми проти «світового уряду» тому, що не ми його очолюємо. Сьогодні ми, а завтра вся Україна має намагатися грати проти правил. 

Ми все ще змушені рахуватися із чужими настановами і церемоніалами. Брати участь у виборах, наприклад, реєструватися у Мін’юсті, ходити за повістками. Проте, на жодну хвилину ми не повинні забувати, що це лише правила тюремного розпорядку, що ми – ув’язнені, що прийде час, і стіни тюрми будуть підірвані.

Нам пропонують гру – в межах демократичних правил змагатися за право представляти на нашій території інтереси бюрократичного інтернаціоналу. В цю гру гралися минулі влади й минулі опозиції. Проте, ми повинні змагатися не за приз, а за місце судді (докладніше у Катехизисі Братства).


Слово "мир" є одним з улюблених слів нашого віросповідання. Проте, є тонкий нюанс, який часто не враховують: мир найчастіше - це мета, а не засіб.
Коли нині предстоятелі закликають всі сторони конфлікту, в тому числі повстанців, утримуватися від насильства, вони полегшують дорогу злу. 

Церква майже завжди має справу з ситуацією екзистенціального вибору (тобто вибору між двома неможливостями): гріх не допомогти хворій дитині, але гріхом є і крадіжка грошей на ліки для неї. Якщо інші засоби, крім крадіжки, вичерпані, людина, помолившись, має вибрати між двома гріхами. 
І тут Церква повинна закликАти до молитви, а не до утримання від крадіжки. 

Кидати в беркутівця пляшку з бензином - є гріхом. Дозволити беркутівцям згвалтувати Україну є ще більшим гріхом. Доктрина віри говорить, що, на жаль, жодна людина не здатна бути безгрішною, проте, кожна людина має свободу волі. 
Церква не має закликати вірян не бити беркут, вона має нагадати вірянам необхідність покаятися під час недільної сповіді за те, що вони били беркут. 

Безліч наших святих досягли святості з мечем в руках. Проте, ілюзії, щодо ненасильства ще можна було плекати до 1917 року. ХХ століття довело, що зі злом не можна боротися лише мирними засобами. Ті віряни, які відмовляються стріляти в чекіста, комуніста, беркутівця тим самим сприяють голодоморам, репресіям і деморалізації своїх нащадків. 

Благословити на війну за свободу, а потім прийняти покаяння за війну за свободу - ось функція нашої Церкви, бо християнство наскрізь діалектичне. 

На нещодавній зустрічі з президентом, блаженніший Святослав Шевчук, можливо, мав би наслідувати Івана Предтечу. Він мав би повідомити Януковичу, що той іде прямою дорогою в пекло і закликати його негайно відмовитися від влади. Церква має благословити повстанців і анафемствувати псів режиму. 

Основний підхід нашого віросповідання до питань війни і насильства я мушу пояснити на мусульманському прикладі, бо вам, безбожникам, так легше буде зрозуміти. 

Перші (т.зв. праведні) халіфи самі передували в битвах. Так ось, в одній з них, коли мусульмани вже перемогли й долали останній спротив, халіф Омар (чи АбуБакр, точно не згадаю) заніс меч аби добити ворога, а той не злякався і плюнув йому в обличчя. Тоді халіф вклав меча у піхви й відійшов від нього. 
Коли соратники питали в Омара: чому ж ти не добив? той відповів: до того, як він плюнув мені в обличчя - то була для мене війна за віру, а після плювка, я вбив би його з образи, з особистих причин, але ж я не вбивця. Амінь.


У ці дні ми переконалися, що спонтанна ініціатива, самоорганізація та тактична імпровізація повстанців - це чудово, ефективно і явно перевершує всі теоретичні схеми і плани будь-яких штабів.


Проте, загальний координаційний і представницький орган все ж таки потрібен. Зрештою, повинна бути всіма визнана інституція, яка прийме капітуляцію режиму й перебере на себе владу.

Таким координаційно-представницьким органом не може бути ні Об'єднана опозиція, ні Координаційна рада Майдану, яка була сформована для мирного часу й не дієздатна.

Нова Рада (чи революційний комітет, чи як її не називайте) має бути компактною і відображати вклад в революцію всіх представлених в повстанні сил.
Вона має складалися з десяти чоловік.


5 - від Правого сектору (Правий сектор може представляти інтереси всього повстанського активу, політв'язнів та тих, хто перебуває на нелегальному становищі)
1 - від парламентської опозиції
2 - від самооборони Ьайдану
1 - від громадського сектору 
1 - від Автомайдану


Засудження "васильківських псевдотерористів" ще раз нагадало нам, що в той час, коли ми мирно протестуємо, з нами воюють. У відповідь ви маєте право робити що завгодно, проте, закликати тільки до миру. У зв'язку з цим, браття й сестри, ще раз мушу нагадати вам за правила, які нині панують в політиці. Вони підлі, але краще їх притримуватися. Так ось:

Для того, щоб перемогти, опозиція не повинна бути сильною, вона має буте нещасною. Садомазахізм опанував не тільки секс-шопи та жіночі журнали, він становить політичну моду. Штурм президентської Адміністрації - це застаріла естетика 1917 року. Натомість, страждати в наметах від холоду та міліціонерів - це “от кутюр”. Таке носять, точніше, з таким носяться в усьому світі. Захід любить нещасних і не любить агресивних.

Комуністи поїздили танками по студентах на площі Тяньань-Минь і капіталізм переміг у Китаї. А якби студенти попалили танки “коктейлем молотова”, то за східною традицією, китайці мали б п’ятдесят років громадянської війни, а не капіталізм.

Евреї збудували власну державу у ворожому середовищі й здобули кілька видатних перемог в арабо-ізраїльских війнах. Сьогодні вони входять у десятку країн з найпотужнішим військовим потенціалом. При цьому вони мають стійкий імідж страждальців і спромоглися переконати весь світ комплексом провини перед собою. Жоден європейський політик не може розраховувати на успішну кар’єру, не покаявшись перед нашими братами євреями. Це вищий клас!

Справді, вони ніколи не пропагували власних перемог, вони завжди маніфестували страждання. Нам є чого повчитися, адже на відміну від евреїв, у нас справді немає перемог.

Проте, албанці переплюнули всіх. На противагу українцям, албанці їдуть в Європу не працювати, а грабувати. Тому вони вважаються там біженцями. Албанці-чоловіки відзначаються злобливістю та непересічною жорстокістю. Це знають турки, італійці та всі їхні сусіди. Проте, албанські жінки настільки талановито плачуть, що саме їх, а не зґвалтованих ними сербів, захищає НАТО. Тільки албанцям в Європі дозволений імперіалізм. Вони будують велику Албанію і одержують за це не натовські ракети на голову, а гуманітарку.

Межа між жебрацтвом і пограбунком завжди важковловима. Сьогодні перемогла естетика жебрацтва. Якщо ти любиш успіх і не любиш в’язницю, то мусиш сховати свого ножа в рукаві, зробити жалісне обличчя, а перед телекамерою потрясати рам’ям, а не пістолетом. Гадаю, в часи Другої Світової війни нацисти скоїли злочинів не набагато більше, ніж союзники. Проте, тупуватих націонал-соціалістів підвела схильність до старомодної агресивної естетики.

Президентством Ющенко мав завдячувати герпесу, а не своїй політичній програмі. Янукович переграв Юлю, бо та була занадто агресивна в риториці. Лідери опозиції мали б змагатися не за місце на трибуні, а за ліжко в лікарні.

Я хотів би порадити хлопцям з Правого сектору гоп-стоп кількох підарів, які косять під сексменшини, аби вдягатися у їхні лахи на прес-конференціях, та знаю, що не послухають. 

Принаймні, скавчіть, а не гарчіть.


Любі друзі, за намовлянням лідерів опозиції, ви не захотіли повалити режим одразу й швидко. Більше місяця ви спостерігаєте плоди запропонованої ними тактики, вірніше один плід, згаданий ще в Біблії - фігу: Янукович нічим не поступився і почуває себе впевненішим, ніж місяць тому.

Те, що параламентська опозиція виявилася недолугою на Майдані - не дивно. Дивна її недолугість у парламенті. Вона недолуго ініціювала, а тоді провалила голосування проти уряду, не вступила в переговори з тими двома десятками регіоналів, які одразу після розгону Євромайдану були готові зрадити свою фракцію, проголосувала за недолугий "Закон про амністію", недолуго навіщось розблокувала парламент, недолуго повірила комуністам під час другої спроби організувати недовіру уряду, тощо.

Хоча тактика лідерів опозиції провалилася, їхні рейтинги зросли. Значить майдан був не марним, і значить вони розумні, коли не слухають нас, а ми дурні, коли слухаємося їх.

Я поясню вам сутність протиріч між нами, маргіналами, й ними -мільйонерами й державними службовцями першого рангу. Це одвічна суперечка між аматорами революції та прибічниками еволюційного розвитку.

Революція - це коли останні стають першими, коли хто був ніким стає всім. Позаяк ми пасемо задніх, революція саме т е, що нам треба. Достеменний переклад цього слова - переворот. Він справді не вигідний тим, хто посередині, між нами, подонками (тими, хто на дні) й вершками (владою). Окрім того, ці "серединні", теплі, ніякі опозиціонери вірно відчувають, що якщо влада їх ще сяк-так терпить, то ми, коли дорвемося, за влучним висловом поета, повісимо їх на кишках нинішніх владоможців (це метафора).

Еволюція, як відомо, це коли непристосовані, такі як ми з вами,вимирають, а пристосовані, такі, як лідери парламентської опозиції, виживають і продовжуються в нащадках. Це означає, що "діти наших начальників будуть начальниками наших дітей". Природній добір відбувся ще в дев'яностих. Нам ніц не світить.
Це революція буває майже безкровною, але політична, як і природна,еволюція означає дуже багато смертей - більшість видів вимирають. Саме це і відбувається в Україні.

Проте, досить нудної теорії! Що нам, майданній голоті, потрібно від опозиційних начальників тут і зараз?

1. Як це не смішно, нам справді не вигідно, щоб вони так бездарно, як нині, програвали Януковичу. Натомість, саме це вони здається і збираються зробити.
Чому нам не вигідна їхня поразка? Бо здійснити революцію проти "тимчасового уряду" легше, ніж проти "царату". Ніде
правди діти, ми ще заслабкі. Тож нехай шахраї переможуть бандитів, а тоді ми спробуємо повалити шахраїв.

І тут Яценюк каже, що вони всі балотуватимуться у першому турі. Бог з ними, з виборами, але це означає, що єдиного вождя зараз не висунуть. Він посилається на думку Юлі. Але обійтися без єдиного кандидата - єдине її бажання на яке він зважає. Бо він ніколи не стане єдиним кандидатом. Таким може бути лише Кличко. Ви кажете, він слабенький? Так нам і не потрібен Бонапарт на чолі опозиції. Свого Бонапартика ми вирощуємо десь в околицях "Правого сектору".

2. Є одна справді неприємна річ: брудна білизна режиму досі не піднята на флагшток. Де прес-конференції офіцерів міліції та перебіжчиків з СБУ про те, як їм наказували калічити нещасних студентів і журналістів, підслуховувати депутатів, знищувати бізнес опозиціонерів? Де майори мельниченки? Де заклики чесних беркутівців до своїх пернатих товаришів переходити на бік народу? Де свідчення за продаж Укроборонпромом ПЗРК Талібану, з власноручним дарчим написом мулі Омару від Азарова?

Всі ці офіцери, есбеушники, другорядні чиновники коштують не дорого Їхні виступи у Празі мали б успіх у європейської преси. Це саме те що справді могла б організувати опозиція. Кошти у вождів є, серед опозиційних депутатів повно мусорів і примусорьонних, зв'язки з колегами на службі у них позалишалися, хай шукають ображених,платять їм, вивозять закордон, вони співатимуть, що солов'ї.

Я міг би ще багато сказати, чого ми очікуємо від опозиції та боюся, що прочитає Янукович і скористається порадами швидше ніж вона. Цей не прогальмує.


Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів