Неможливість порушувати правила змушує нас бути захисниками цих правил. Нам страшно порушувати карний кодекс, тому ми осуджуємо злочинців. Не маємо можливості грішити, тому гадаємо, що потрапимо до раю. Ми так би хотіли зробити багато чого. Саме тому «багато чого» ми ненавидимо в інших.

Свої бажання ми приховуємо. Адже вони недосяжні. Недосяжність змушує нас замислюватись, але замислюватися шкідливо. Визнати для себе причину недосяжності – боляче і трагічно. Трагедія сказати собі, що ти – нікчема. Тому ми «скромно» зізнаємося собі у власній правильності (від слова «правило»).

Відсутність грошей змушує нас ненавидіти багатих. Дорогі «Лексуси» бісять. Нам одразу стає очевидним, що в них їздять підараси (якщо це чоловіки), або мін`єтниці (якщо це гарна жінка). Взагалі для чоловіків усі гарні жінки - мін’єтниці. Бо з більшістю з них ми ніколи не будемо разом. Якщо ж з їхньої примхи нам пощастить колись з ними бути, ми назвемо їх курвами. І будемо зневажати все життя. Бо ніколи не зможемо це повторити.

Ми зневажаємо всіх депутатів (і я теж). Ми називаємо їх бовдурами. І те, що ми – лохи, а вони ведуть гру з нами, як з дітьми, нас не переймає. Нас дурять на кожних виборах, але ми, щоразу дивлячись новини, знайдемо тисячу підстав назвати бовдурами їх, а не себе. Зневажати себе важко. І ми зневажатимемо їх.

Законослухняні громадяни завжди зневажають порушників закону. Платники податків осуджують боржників. Двірники саме з цією метою вивішують списки боржників за комунальні послуги в під`їздах. Насправді ми заздримо, бо платимо, а вони – ні.

Чому обиватель нікого не вбив, нічого не вкрав, нікого не зґвалтував? Вони вважають, що через правильність, через порядність. Вони – порядні святоші через власний страх. Бог дав нам вибір для того, аби ми кожного разу обирали між світлом та темрявою. Страх перед законом, громадською думкою, страх виділитися з натовпу забирає цей вибір. Всі ми знаємо що відбувається, коли здихає репресивний апарат. Мародерство, вбивства, грабіжництво… Все те, чім громадянин так пишався, зникає вмить. Якщо крякне система, з інтелігента і пролетаря виповзе ґвалтівник та вбивця. Це не означає, що анархія зробить його негідником. Таким він був завжди.

Аби не вдаватись у перспективи апокаліпсису, повернімося до «курв». Коли чоловік дивиться на привабливу жінку (і жінка на чоловіка), він хоче з нею переспати. Не просто хоче, а мріє. Ця мрія живе (частіше) мить і далі ми відганяємо її від себе. Ми пояснюємо собі нашу порядність небажанням грішити перелюбством, чи нагадуємо собі про одруження, або про те, що ми вже маємо пару, чи заявляємо собі «я ж не курва якась» (чи «я ж не кобель!») Є сто причин, чому ми не підійдемо до красуні. І всі ці причини підкреслюють наші світлі сторони.

Насправді кожен чоловік – зрадник, а жінка – хвойда. Скільки разів, зустрічаючи симпатичного хлопця вона хотіла би, щоб трапилася ситуація, коли можна було б сказати: «я невинна, він просто змусив». Або чоловік? Він хотів би, аби вона лягла до нього в ліжко й він чесно відповів би потім собі «вона звабила мене, а я ж чоловік…, я не міг з собою нічого вдіяти». Більш того, вона планує і робить кроки в напрямку симпатичного мачо, аби він «змусив», а чоловік, дурень, сподівається, що вона прийде і ляже до нього в ліжко.

Нас не долають спокуси не через нашу порядність, а через слабкість та страх. Дайте їй можливість, і вона буде дівчиною легкої поведінки, а він (були б у нього можливості) перетрахає все, що рухається. Але сто тисяч причин які обмежують, роблять нас порядними та святими. Страх, слабкість, безгрошів’я, проблеми з зовнішністю, сором’язливість, некомунікабельність дає право похвалити себе і осудити інших. Адже не здихати ж у рефлексії самокритики?..

Як можна пишатися тим, що ти не авантюрист? Якщо немає ані хисту, ані мізків кинути тисячу вкладників, то чим я маю пишатися? Якщо я не маю сили помститися, то чи маю я право пишатись милосердям? Якщо я стану імпотентом, то чи матиму право пишатись цнотливістю?

Мати можливість зробити – і відмовитись це робити. Силу досягти, а потім кинути те, що досяг. Не боятися вкрасти, і коли на заваді стане останнє – заповідь віри, або повага до законності, лише тоді можна чесно собі сказати – я відмовляюся. Зневажати багатих має право лише той, хто свідомо відмовився від грошей, а не той, хто лох і невдаха. Коротше, колишній наркоман має право говорити про вибір життя без наркотиків і засуджувати наркоманів, а порядний семінарист – ні.

«Не засуджуй», адже ти – нікчема.