В 313 році святий імператор Костянтин видав едикт, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання, та в правах прирівнювалися до язичників. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником й у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, яке значно розповсюдилося там. Лікіній готувався до війни проти Костянтина та, боячись зради, вирішив очистити від християн військо.

В той час у вірменському місті Севастії одним із військовоначальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його началом була дружина з сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, які вийшли переможцями з багатьох боїв. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичеським богам, Агриколай ув'язнив їх. Вночі до них з'явився Господь та промовив: "Ті хто перетерпить до кінця, буде врятований".

На наступний ранок воїнів привели до Агриколая, який запропонував їм зректися Христа та отримати прихильність імператора. Отримавши відмову воїни знову були відправлені до в'язниці.

Через сім днів до Севатії прибув імператорський чиновник Лісій та влаштував суд над воїнами. Їх присудили до побиття каменями. Проте, всі камені летіли мимо цілі.

Тоді святих воїнів роздягли, повели до озера та поставили під вартою на кризі на всю ніч. Аби зломити волю мучеників неподалік на березі розтопили лазню. О першій ночі, коли холод став нестерпним, один з воїнів не витримав і бігом кинувся до лазні. Але тільки переступив поріг, упав мертвим.

О третій ночі раптово сталося світло, крига розтанула, і вода в озері стала теплою. В'язнична варта в той час спала, крім одного на ім'я Аглаїй. Подивившись на озеро, він побачив над головою кожного мученика світлий вінець. Аглаїй нарахував 39 вінців та зрозумів, що воїн, який утік був позбавлений вінця. Тоді Аглаїй розбудив інших вартових, скинув з себе одяг та сказав: "Я теж християнин!" - і приєднався до мучеників.

На ранок варта з подивом побачила, що мученики живі, а їхній вартовий Аглаїй разом із ними прославляє Христа. Усіх воїнів вивели з води та стратили. Тіла святих були спалені на кострі, а кістки кинуті у воду, аби християни не зібрали їх.

Через три дні мученики явилися уві сні блаженному Петрові, єпископу Севастійському, та наказали поховати їхні останки. Єпископ разом із декільком кліриками вночі зібрав останки славних мучеників та з честю поховав їх.

Живим прикладом свої страждань та мученицької смерті святі мученики проповідують нам ту істину, що християни не повинні боятися смерті, тому що вони повністю вільні від страху смерті, оскільки глибоко впевненні, що смерть - це не кінець їхнього існування.

Тому ж будемо прагнути стати істинними християнами на ділі, своїм життям, любов'ю до Бога та ближніх доказуючи, що ми істинні учні Христові.