На проспекті Перемоги у Києві я спостерігав одну з останніх в історії перемогу пролетаріату над буржуазією. “Запорожець” врізався у “шестисотий” мерседес. Свідки і потерпілі відчули себе ніби в середині анекдоту. Як ригорист, я одразу захотів перетворити анекдот на байку. Байка – це анекдот зіпсований мораллю (подібно до людини, яка, за висловом когось з антиків, суть душонка обтяжена трупом). Мораль банальна, як і належить байці: всі анекдоти коли-небудь здійснюються (і як будь-яка банальність це не істинно бо істина завжди вражає. Вірні речі бувають нецікавими, але істина не буває нудною). Ми достатньо пожили і знаємо: не всі. Природа людини суворо зумовлена сюжетною бідністю, проте всі анекдоти реалізовані у природі речей.

За межами людського світу можливо все. Ми не здатні спродукувати настільки божевільного марення, щоб воно вже не було реалізоване в природі.

Ми приймаємо прості геометричні аксіоми і довгий час живемо в тій частині світу де паралельні справді не перетинаються. Але варто нам сфантазувати що перетинаються, як ми потрапляємо у ще просторіший неевклідовий світ. Нема такої математичної формули, якій не відповідав би якийсь фізичний процес.

І це при тому, що вся наша математика виростає зі сумнівного припущення, що один плюс один дорівнює двом, хоча будь-яка людина зі здоровим глуздом і хоч з якимсь життєвим досвідом підозрює, що трьом. Варто погодитися з цією очевидністю і виростити з неї математику, як одразу з’ясується, що цією математикою описується доволі великий шматок світу. Все висловлене десь дійсне. Ви кажете телепортація? Її вже відкопали на субатомних рівнях.

Чорне світло? – вже знайдено у реальних фізичних об’єктах – чорних дірках. Десь час стоїть. Або виробляє, що заманеться, поряд з сингулярностями.

Десь кубічні планети обертаються навколо трикутного сонця. Світ це множина усих реалізованих можливостей. Тотальна діалектика розчиняється у тотальному плюралізмі. Коли людина бажає вийти за межі можливого вона звертається до природи, бо там можливе все. Саме так наука химеризує історію.

На відміну від ангелів людина має справу не з можливостями, а з речами, які є лише кордонами сцени. Вона необхідна для того, щоб відбулася вистава.
Для того, щоб відповісти на питання про сенс буття, його треба коректно поставити: чим ми можемо бути цікаві Богові? Це єдине формулювання, яке передбачає можливість хоч якоїсь відповіді.

Наші наукові вправи не можуть бути цікаві Богові, бо ми лише докопуємося до того, що він закопав. Наша “унікальна пропозиція” - це витворення історії. Драми і комедії, пригоди і анекдоти, з яких складається історія цікава Майстрові, а ми цікаві, як персонажі. Народившись від Діви, Бог сам зійшов в середину анекдоту.

Останнім часом створился шкідлива тенденія ставити видатних науковців і, ще гірше, митців на один рівень з героями. А насправді науковці і митці - це робітники сцени, яка побудована під героїв.

Найвище досягнення Арістотеля – Александр Великий, а не “поетика”.
Не “Dasiene”, не буття – у – світі, а буття – в – історії.
Людина набуває душу коли здобуває місце в історії. Амінь.