Реклама – це коли вам не кажуть про суть продукту. Створити ілюзію – головне завдання творця реклами. Ця ілюзія настільки нас захоплює, що мимоволі ми починаємо вірити в реальність прогресу. Райську насолоду нам дарує шоколадка «Баунті», «Бленд-а-мед» захищає зуби і яйця від будь-яких негараздів, фірма «Адідас» робить нас чемпіонами олімпіади. Розвиток реклами змінив світ. Склалося враження, що ми можемо все. Були б тільки гроші.

Історію реклами писати було б недоцільно. Але згадати варто той момент, коли вже зайшла мова не про створення міфу засобу для миття унітазу, а про те, з чим цей міф мав викликати асоціацію у споживача. Не так давно з’явилася фішка на кшталт бритви «джілет», що мала асоціювати з футболом, згадане «баунті» - з островами, шоколад із сексом, солодка вода з молодістю, горілка – з бізнесом, а цигарки, які сто відсотків штампуються в Прилуках чи завозяться контрабандою з Придністров‘я – з (хто б міг подумати!) Диким Заходом і небритим мужиком на коні. Подальшими кроками віртуози обману не просто прищепили асоціацію між шматком тваринного жиру (приміром, мило «камей») та столицею Франції, а створили ілюзію, в якій залишки дохлого створіння викликають почуття романтики, любові та збурюють фантазію про інтимні стосунки. Реклама почала асоціюватися навіть не з матеріальним, а з духовним – з почуттями.

І тут почалася вже не ілюзія, а містика. Адже як нам, споживачам, назвати наші переживання, нервування, заздрість, захоплення, романтизм, пристрасть, ненависть, страх, любов, збудження, фантазію і навіть (вибачте) ерекцію, коли ми чуємо по телевізору магічне слово – назви фірми миючого засобу чи мобільного оператора? Ми почали купувати горілку певної фірми (хоч і розливається вона в одному Броварському підвалі) через пошук родинного затишку чи формули успіху в бізнесі, та через цей пошук спиватися. Ми почали купувати каву певної фірми, задля сексу з незнайомкою за сусіднім столиком в кав’ярні, адже вже не інформація, а таємний дух з рекламного біллборду нав‘язав нам це почуття.

Не почуття нині надходять до нас через інформацію, а інформація через почуття. Цей прийом вигадали не вмазані героїном рекламники, а письменники, співаки та поети, які теж переважно підсилюють свої творчі пориви наркотиками або алкоголем. Безперечно, на початку Пушкін, Гюго, Бальзак користувалися символами у своїх творах. Але кількість символів зростала. Коли вже не було що сказати, почали писати символами. Мова не про символізм. Річ про слова, які для нас усіх що-небудь значать, що їх зібрали до купи у довільному порядку. Наприклад, “Анічка просіла снять маєчку…» Земфіри, чи «…на кухнє синім цветком горіт газ…» Цоя, чи скажімо цитата «Нас нє догонят» групи ТАТУ. Набір слів, які начебто про щось нам говорять, замінюють сенс пісні. Нам усім здалося, що пісня несе у собі щось дуже важливе, що в тексті твору є якась закономірність, що в кіно насправді щось приховано. Що саме – ніхто не знає. Але звучить так солідно і неоднозначно «Я рісую черной краской на стіне тупоє слово, для мєня оно нє важно, для тєбя оно нє ново»… Ми фантазуємо й вигадуємо самі, що б то мало значити. В той час, коли символи ці нанизані безпідставно й не означають нічого.

Політична реклама дуже відстає від реклами товарів та послуг. Але і на цьому ринку робляться неабиякі зрушення. Вже ніхто не говорить про товар, хоча ще нещодавно говорили – про програму партії, завдання на найближчий час, переваги кандидата. Піарник вже давно збагнув, що виборець – проста і неосвічена людина. Для пересічного громадянина слово комунізм – це не теорія, не політична перспектива, а символ. Причому, символ цей асоціюється ані з рівністю і братерством, ані з Карлом Марксом, ані з теорією розподілу матеріальних благ. Адже виборець про це ніколи не чув. Розраховувати рекламу на інтелектуалів – програшна справа. Слово «комунізм» викликає у публіки спогади про «совок», про дешеву ковбасу, про безхмарну молодість, про перший інтимних акт в піонерському таборі. Або ж навіює почуття страху перед репресивним апаратом Сталіна,  спогади про нудний чорно-білий телевізор з двома каналами, про відсутність грошей на джинси «варьонкі», дефіцит іноземних касет з музикою і навіть відсутність в далекому минулому Інтернету. Все це ставиться на терези. Між цим йде вибір і від цих спогадів електорату і виникає фракція у Парламенті. Саме тому ніхто вже не пише програму партії, не акцентує увагу на статутних засадах, не агітує проектами майбутнього. Нема для кого. Ющенко має асоціюватися з лохуватим селом, Янукович – з простуватим завідуючим цеху, Юля – зі стервом. Саме звідси й напис на біллборді «Тому що надійний», або, «Вірю в Україну», або «Україна для Людей». Реклама партії начебто про щось говорить, начебто про щось дуже важливе, про те що нам подобалось, і викликає лише позитивні почуття. Бо що можна сказати проти того, аби Україна була для людей? Але з цього місця, як і в реклам товарів починається містичне дійство. Навіщо лозунги, подумав піарник? Людям потрібні мантри.

Україна з 2004 року перебуває на вістрі виборчих технологій. До того російські піарники їхали нас вчити розводити електорат. З 2004 року ми поїхали до них. З 2009 Україна почала робити новаторські кроки у передвиборчих війнах. А на наступні вибори, гадаю, ненька стоятиме попереду всього світу. Як розводити електорат ми зможемо вчити весь Світ.

Як і в рекламі туалетного каченя (миючого засобу), так і в політиці вже давно потрібно було перейти від фокусів до містики. Як і реклама фірми, що виробляє суміші для миття сральників, викликає романтику, любов і ненависть, так політична реклама мала б викликати збудження, пристрасть, велич. Найголовніше – інтелектуальні здібності споживача вже не мають жодного значення. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені нашими політиками.

Мантра «Весна переможе» закликає голосувати за Юлю. Що означав цей лозунг? Яка різниця? Адже вигадали його так само, як слова для групи «ТАТУ». Вони щось важливе означають, але що саме… І нам це подобається.  Останні мантри Яценюка взагалі валять наповал людей, які замислюються над значенням якщо не текстів, то хоча б окремих слів. Так шедеври як: «Нова індустріалізація» і «Велика Європа!». Дуже ефективний рекламний салоган, шкода викликав у нас істерику. Нова індустріалізація це як? Індустріалізація мала сенс в столітті так 18-му, максимум. Витіснення кустарного виробництва цехами, коротше кажучи – станком. «Нова індустріалізація» це, по суті, означає знищити всі станки, і побудувати нові. Лозунг 18-го сторіччя трохи покрився пилом. Логічніше було щось по-новіше… Для прикладу «Нова телефонізація», чи нова «комп’ютеризація» або хоча б «Нова електрифікація» з «Новою газифікацією». Але ж як круто звучить… Нова індустріалізація асоціюється у виборця з заводом Запоріжсталь, з піонерськими таборами для працівників шахти, зі стабільною зарплатнею і медалькою «ветеран праці».

Або ж здоровенними літерами «ВЕЛИКА ЄВРОПА!» Що за велика Європа? Як це? Куди? Яким чином? Це щось імперське, велике, потужне. Сказати «Велика Україна» страшно і може викликати звинувачення в шовінізмі і навіть нацизмі (яка різниця, що шовініст сам єврей). А «Велика Європа» це безпечно, і надихає на РИМ, фаланги, імперію…

Наступним кроком в політичній рекламі, і українці зроблять цей крок першими, буде перехід до почуттів в чистому вигляді. Так, як і в рекламі побутовій. Слова «ЕХ!», або «Клас!», або «Жах!», «А жаль», «Нарешті» збурюють почуття, щось говорять, а що саме кожен може додумати сам. Можна уявити наперед вигляд біллбордів майбутнього. З заклику «Вона працює» піарники перейдуть до «Вона – це ти», «Ти – це ми», «Вони – це ми».

Уявіть позитивність салогана «Авжеж», або «Отож»? Картинка бійки у Верховній раді, а над цим всім «бєзобразием» Тимошенко з написом «ОТОЖ». Або щасливі лиця хліборобів на полі і фізіономія Ющенка і підпис «АВЖЕЖ». Радикальна партія більше не закликатиме і не пояснюватиме перспективи радикальних дій, а напише на рекламному щиті «УРА!», чи «ЕГЕ-ГЕЙ!!!». Комуністи скажуть «ЕХ!», молодіжна партія «АХ», Янукович напише «ТА ну!», Тимошенко «Саме так!»    

Амінь.