Важко уявити для анархіста більш лайливі слова, ніж «націоналізм» та «фашизм». А в більшості націоналістів при слові «анархізм» починає виступати піна від сказу. Проте, останнім часом дедалі частіше можна чути термін «націонал-анархізм». Більш того, розгортаються великі дискусії та суперечки з даного питання. Одні атакують націонал-анархізм, інші його захищають, найчастіше так і не розібравшись у суті питання.

І все-таки, що ж ховається за поняттям націонал-анархізм? Чи не так далека ідея вільної федерації, самоорганізації і самоврядування для національної ідеї? Спробуємо розібратися.

Почнемо як завжди із джерел. Батьки-засновники анархізму поставилися б до вислову, що «всі расові й етнічні групи рівні», м'яко кажучи, з нерозумінням. Прудон і Бакунін ніколи не відмовлялися від своєї національної ідентичності. Перш ніж оголосити себе анархістом Михайло Бакунін був пов'язаний зі слов'янофілами. Та й в анархістські роки він пишався своїм слов'янським корінням. На відміну від Маркса Бакунін завжди усвідомлював важливість національної і культурної ідентичності (Крові та Ґрунту). «Пан Маркс так само зовсім недооцінює дуже важливий елемент в історичному розвиткові людства: темперамент і винятковість кожної раси і кожного народу, темперамент і характер, які самі по собі є, природно, продуктами безлічі етнографічних, кліматологічних, економічних, так само як й історичних причин, але які будучи один раз даними, чинять навіть і незалежно від економічних умов кожної країни значний вплив на її долю, і навіть на розвиток її економічних сил» (Лист брюссельській газеті La Liberte 1872 р.).

На відміну від лівих анархістів, що страждають на етномазохізм, Бакунін дуже жорстко відповів на слов'янофобські випади недоброзичливців з Першого Інтернаціоналу. «Насамперед, я піддався нападкам моїх німецьких і єврейських образників і наклепників за мій характер росіянина і слов'янина». Якщо «німецьким наклепникам» дісталося в роботі «Кнуто-Німецька імперія і соціальна революція», то «єврейським наклепникам» діставалося від Бакуніна постійно.

Ще цікавішою ситуація була з П’єром-Жозефом Прудоном, власне, автором гасла «Анархія – матір порядку». Американський історик Д.Шапіро в 1945 році писав: «…поділ людства на стерильні нації і нації, що творять, призвів Прудона до того, що він оголосив негрів нижчим щаблем у расовій ієрархії. Під час Громадянської Війни в США він симпатизував Півдню і вважав, що в збереженні рабства немає нічого поганого... Його істеричне поклоніння війні, його симпатії до диктатури Луї Наполеона, так само як його підтримка середнього класу є невід'ємною частиною його соціальної філософії...»

Прудон користувався великою повагою в ультраправій організації Аксьйон Франсе (Французька Дія), яку багато істориків вважають попередницею фашизму. Найцікавіше, що першою організацією, яка використовувала ім'я Прудона, була прото-фашистська асоціація Cercle Proudhon (Кружок Прудона). Її творцями були Жорж Валуа і Едуард Берт, яких познайомив Жорж Соррель. Вони займалися синтезом національної і соціальної ідеології, опираючись на праці Прудона і Шарля Морраса. В 1925 році Кружок Прудона увіллється в першу французьку фашистську організацію Фаші.

Націонал-синдикалістській рух в Італії початку 20 століття складався переважно з колишніх членів анархо-синдикалістських груп, які порвали з інтернаціональним анархізмом через свої націоналістичні переваги. Деякі художники-футуристи, наприклад Карло Карра починали як анархісти, але потім влилися у фашистський рух. Треба відзначити, що націонал-синдикалісти вплинули на Муссоліні. Так що чорні сорочки анархістів і фашистів перебувають у певному спорідненні.

В Іспанії 30-х молодий публіцист Раміро Ледесма Рамос, що так само перебував під впливом Сореля, на сторінках журналу Conquista del Estado спробував схрестити націоналізм із анархо-синдикалізмом. Він об'єднав свої зусилля із групою Онесімо Редонодо і заснував Juntas de Ofensiva Nacional-Sindicalista (Хунту Націонал-Синдикалістського Наступу), яка пізніше злилася з Іспанською Фалангою. Чорно-червоний прапор фалангістів - це спадщина JONS, які у свою чергу обрали його своїм символом під впливом анархо-синдикалістів із CNT.

У деяких неєвропейських країнах на початку 20-го століття анархісти і націоналісти боролися пліч-о-пліч. Під час національної революції в Китаї в 1911 р анархісти надавали фінансову допомогу Сунн Ятсену. «На межі 20-30-х рр. у правлячій партії Гоміньдан існувала сильна фракція анархістів, яку очолювали Чжихуей та Чі Шіцзен. З літа 1927 вони випускали журнал "Гемін" ("Революція"); їхнє видавництво "Цзию" ("Воля") публікувало твори П.А. Кропоткіна, М.А. Бакуніна, П.-Ж. Прудона, Е. Реклю та Ж. Грава, А. Беркмана, Н.І. Махна. Основу ідейних позицій цієї фракції становило сполучення націоналізму і анархізму. Фактична ревізія колишньої ідеології обґрунтовувалася формулою В Чжихуея: "Анархістська революція відбудеться... найменше через 500 років, якнайбільше – через три тисячі років". Ці анархісти продовжували співробітничати з націоналістами аж до перемоги маоїстів.

Після другої світової війни здавалося, що можливість синтезу націоналізму й анархізму більше неможлива. Ситуація змінилася тільки у 80-х. В Англії в 1982 році з'явилася так звана Black Ram Group. Як і всі сучасні анархісти вони виступали проти дискримінації за статевою та расовою ознакою. Але при цьому світогляд даного угруповання був коктейлем із анархізму і фьолькіш-націоналізму. «Псевдо-націоналізму» заснованому на громадянстві, вони протиставляли народницький націоналізм. Символом Black Ram Group була «анархія», вписана у свастику.

Набагато більш помітним явищем виявилися іспанські Bases Autonomas (Автономні осередки). БА – радикальне молодіжне націонал-революційне угруповання, нічний кошмар поліції та ліваків. У 80-х вони змінили обличчя іспанського неофашизму.  Одними з перших у Європі «баси» відмовилися від ієрархічної пірамідальної структури організації. Коли після перших успішних акцій до руху стали надходити прохання про допомогу в створенні місцевих відділень, мадридський центр заявив, що кожному регіональному угрупованню варто взяти ініціативу на себе. «Координація загальної діяльності й контроль політичної лінії – два єдиних обмеження вільної, творчої та руйнівної уяви наших людей». Таким чином, «баси» передбачили сучасних націонал-автономів.

Світогляд «басів» часто називають анархо-фашизмом. Це був радикальний розрив із так званими «правими». Коли всі іспанські fachas (термін, аналогічний російському «фофуддєносці») святкували чергову річницю смерті Франко 20 листопада, Басес Аутономас почали компанію за назвою «20 листопада - національна ганьба». А журнал БА “A por Ellos” вийшов з портретом лідера іспанських анархістів часів громадянської війни Буенавентури Дурруті з підписом «Дурутті живий!»

Баси перебували на ножах із правими реакціонерами. Один із лідерів БА Фернандо Пердисес писав: «Не ліві, а буржуазія, праві реакціонери – головний ворог справжнього націоналізму нового часу». Головним ворогом для Bases Autonomas була Система: «Ми закликаємо всіх революційних антидогматиків створити широкий студентський фронт альтернативного характеру, включаючи синдикалістів, анархістів, автономістів та неформальні молодіжні угруповання... Даєш єдність дії проти «офіціальництва»!

Bases Autonomas були першим націоналістичним угрупованням, що став у масовому порядку залучати у свої ряди представників молодіжних субкультур. До кінця 80-х баси були найактивнішим і найбільш радикальним молодіжним угрупованням Іспанії. Bases Autonomas назавжди змінили обличчя іспанського радикального націоналізму.

Власне націонал-анархізм як такий виник лише в 1990-х у середовищі Нових Правих. Багато в чому це було розвитком концепції "leaderless resistance". Одними з інтелектуальних попередників вважається Юліус Евола з його концепцією аполітеі.

Основна думка вкладається в децентралізацію суспільства та створення етнічно однорідних співтовариств однодумців. Ідеологами руху є Трой Саузгейт (Англія), Пітер Топфер (Німеччина) і Ганс Кані (Франція). Сучасні ієрархії, створені державою та капіталістичною системою вважаються репресивними, останнім протистоять колективи, організовані на етнічній основі. Ганс Кані у Франції почав широко використовувати термін «націонал-анархізм» на початку 1990х. У цей же час зелений анархіст Ричард Гант, порвав зі своїм традиційним оточенням і почав видавати журнал  Alternative Green (Альтернативні Зелені), у якому торкався таких тем як екофашизм, за що природно почав піддаватися масовим нападкам з боку колишніх «соратників».

Основним же сучасним ідеологом націонал-анархізму на заході вважається Трой Саузгейт, колишній член штрассеріанського крила Британського Національного Фронту і Міжнародної Третьої Позиції. З кінця 90-х він активно працював над розробкою націонал-анархістського світогляду. У своїх публікаціях Саузгейт виступає за «політичну, соціальну й економічну децентралізацію. Іншими словами, ми хочемо побачити позитивну тенденцію, при якій такі бюрократичні концепції як ООН, НАТО, ЄС і Всесвітній Банк і навіть такі нації-держави як Англія й Німеччина будуть демонтовані і замінені автономними співтовариствами-країнами».

В економічному аспекті націонал-анархісти симпатизують малому бізнесу й робочим кооперативам. Великою пошаною користується така економічна теорія, як дистрибютизм, створена відомим англійським письменником Г.К.Честертоном.

НА є расовими сепаратистами. Тобто вважають, що змішання культур та рас знищує їхню унікальність і приводить до загибелі цивілізацій. Але расовий поділ не означає міжрасової ненависті. Навпаки, поділ расових і культурних груп допоможе вижити малим народам і допоможе зберегти расову розмаїтість на планеті. «Наша концепція «національного» не має жодного відношення до території, але до расової ідентичності, що є природною для всіх народів», «ми просто хочемо, щоб у нас був наш життєвий простір, де б ми могли жити відповідно до наших принципів» (Трой Саузгейт). Себто, націонал-анархісти виступають за «автономні території», організовані на основі расової й культурної ідентичності. Кожне співтовариство зможе самостійно вибирати собі економічну і політичну структуру, якщо звичайно не буде заважати іншим співтовариствам.

Націонал-анархізм у сучасному вигляді – рух дуже молодий. Рух, що викликає безліч суперечок в усьому світі. У кожному разі варто розуміти, що націонал-анархізм має до мейнстрімового анархізму приблизно таке ж відношення, як соціал-демократія до

націонал-соціалізму. «Нам хотілося б підкреслити, що націонал-анархізм – феномен расовий (Кров і Ґрунт) по своїй суті. У цьому й полягає відмінність»(Саузгейт). Так що анархо-толерасти щосили відхрещуються від націонал-анархістів і обурюються з приводу самого факту їхнього існування.

Анархісти своїми діями по всьому світі показують, що відмова від централізації ажніяк не означає поганої організації. Події в Сіетлі, Генуї, останні виступи в Греції це прекрасно доводять. Знову ж, викликають певну повагу вміння анархістів і альтер-глобалістів створювати розвинену інфраструктуру, яка перебуває поза Системою та їхні експерименти в області альтернативної економіки. Такі концепції як fair trade (справедлива торгівля), безкоштовні магазини, зелена економіка, етичне споживання наразі перебувають поза зоною сприйняття націоналістів, а даремно.

Ми живемо в епоху, коли гнучкі, автономні, мережеві структури перемагають жорсткі й ієрархічні, коли сили наймогутнішого воєнно-політичного блоку не можуть упоратися з купкою обкурених моджахедів, озброєних «калашами» та РПГ, коли різнорідна юрба демонстрантів успішно протистоїть прекрасно озброєним і підготованим поліцейським тощо.

Майже сто років тому Олександр Блок писав зовсім з іншого приводу «Позичимо вогню в Бакуніна!», нам теж є в кого позичити вогню і є що підпалювати. Тож має сенс звернути увагу на Націонал-Анархістську альтернативу.