Лідер кількох провокаційних проектів у вітчизняній політиці Дмитро Корчинський відповів на запитання УНІАН.

РОСІЯ НАМАГАТИМЕТЬСЯ ЗАБРАТИ КРИМ

Який взагалі сенс у існуванні вашої партії? Ви ходили кілька разів на вибори, проте жодного разу не виграли…

Так, ми ходили на вибори по приколу. Якщо ви спостерігали за нашими виборчими кампаніями, то бачили, що ми не зробили жодного кроку для того, аби прихилити до себе виборців. А навпаки – робили багато кроків, аби відштовхнути їх від себе.

«Братство» – це християнська спільнота, яка бореться за виключні привілеї.

Наприклад, ми заперечуємо право язичників судити членів «Братства». Маю на увазі язичників, які сидять у судах. Ми вважаємо, що ніхто не має права карати наших людей, крім нас самих. Тобто ми не віддаємо наших людей сусіднім бандам. Навіть якщо ці банди називаються прокуратура, міністерство внутрішніх справ.

Ми вважаємо, що ми краще від МЗС знаємо потреби української зовнішньої політики, що саме ми повинні реалізувати цю політику.

Зовнішня політика Української держави сьогодні – ніяка, вона жалюгідна. Є зовнішня політика українського народу, вона поки теж жалюгідна, але моїми зусиллями цю політику вдавалося пожвавлювати. Наприклад, я організовував участь українських добровольців у деяких війнах. Сподіваюся, ми поширюватимемо цю практику.

Ви себе вважаєте патріотом, але вас усі сприймають і вважають провокатором…

А це одне й те саме. Усіх добрих патріотів у світі називали провокаторами. Наприклад, до ОУН з самого початку заснування було приклеєно ярлик провокатора. І більшість українських діячів 30-х років минулого століття дуже злилися на ОУН за провокативні дії...

Чи є у вас стійкі погляди щодо нашої євроатлантичної інтеграції, щодо нашого сусіда – Росії?

Безумовно, є. Ми цілком усвідомлюємо, що незабаром буде війна в Криму, і українське суспільство має мобілізувати внутрішні сили для цього протистояння.

Ви з такою певністю говорите про війну…

Виходжу з логіки. Росія сьогодні вкладає великі гроші в сепаратизм, у сепаратистські проекти, у сепаратистські ЗМІ, в антиукраїнську істерію не тому, що їй нікуди вкладати гроші, а тому що вона хоче відторгнути від нас територію. Іншої логіки в діях Росії не існує.

Росії дуже потрібен кримський проект… Заволодіння Кримом – це проект, який здатен мобілізувати російського виборця і об’єднати російську еліту на десятиліття.

Усе, що ми знаємо про політику Росії, про політику Росії щодо України, свідчить, що Крим у нас хочуть забрати.

БРАТСТВО МАЄ СТАТИ ПРАВОСЛАВНОЮ ХЕЗБОЛЛОЮ

Ви Росії в цьому допомагатимете?

Ні, ми воюватимемо проти Росії й постараємося, аби Крим, якщо його забере Росія, став непридатним для життя.

Як ви собі це бачите?

За звичайною методикою. Наприклад, як “Хамас” намагається зробити непридатними для життя місця, зайняті єврейськими поселенцями.

Ще один приклад – «Хезболла». Ця громадська організація виграла війну в Ізраїлю. Це свідчить, що насправді громадські організації здатні ефективно протистояти державам.

Тож ми повинні мавпувати «Хезболлу». «Братство» має стати такою собі православною «Хезболлою».

Ви зараз говорите про тероризм?

Якщо в нас відбиратимуть Крим, то, безумовно, будуть і терористичні атаки.

КОЛИ МИ КЛЯНЧИМО ГРОШІ, ТО НЕ ВДАЄМО, ЩО ВІДПРАЦЬОВУВАТИМЕМО ЇХ

Ви зараз так агресивно виступаєте проти Москви. Але ж вам, як стверджують знаючі люди, раніше платили спецслужби сусідньої держави… Хто зараз фінансує «Братство»?

Зараз «Братство» фінансую я. Москва, на жаль, нічого не платила. Не платила і не платить.

На жаль, пройшли ті часи, коли існували генеральні штаби, зацікавлені в фінансуванні деструктивних сил у своїх сусідів. Скажімо, німецький генштаб платив більшовикам… Зараз такого немає. Навіть іранці скорочують фінансування своїх проектів. А Москва дуже скнариста, тим більше, що нам ніколи не вірили.

Чесно вам скажу, що «Братство» – це штука, яка незручна до сплати. Бо в нас психологія не найманців, а жебраків. Коли ми клянчимо гроші, то ніколи не вдаємо, що відпрацьовуватимемо їх.

У кого сьогодні клянчите гроші?

У всіх. Ми ж живемо по-християнськи. Якщо Господь наш Ісус Христос і всі апостоли не гребували жебрацтвом, то чому ми будемо?!

Ну ви ж не на вулиці стоїте…

Так, на вулиці не стою… Я роблю більш принизливі речі. Наприклад, спілкуюся з буржуями.

З ким саме?

Ну ви хочете, аби нам обрізали будь-яке фінансування... Вони ж усі встидаються.

Доброчинність потрібно робити анонімно… Якщо ви даєте гроші на церкву чи жебракові, то про це не потрібно розповідати. Тобто я цим буржуа допомагаю бути добрими християнами.

...Знаєте, мене звинувачували не тільки в тому, що ми працювали чи працюємо з Росією. Мене також звинувачують у тому, що співпрацюємо з Ізраїлем, що нам допомагає СБУ в проамериканських штуках… Тобто дуже багато різноманітної маячні.

Просто, якщо доходить до справи – кажу про епізоди конкретного протистояння антиукраїнським діячам, – то це робить «Братство».

Наприклад, коли в Одесі розгорнулася кампанія «Я розговаріваю по-рускі»… Це була потужна, проплачена Москвою кампанія. Її кульмінація – величезний мітинг перед Одеською мерією, і під час промови на лідера цієї кампанії було вилито відро багна перед телекамерами.

Тобто результат дорогої кампанії «Я розговаріваю по-рускі» закінчився дєрьмом. Це було «Братство».

Коли було знущання над національними символами на горі Говерла, тоді я оголосив, що виділяю 20 тисяч доларів будь-кому з націоналістичної молоді, хто наважиться познущатися над бородою Дугіна – ініціатора цього процесу, голови «Євразійського руху», що був бешкетником на Говерлі.

На жаль, ніхто з нашої української молоді не захотів зробити це через свою паталогічну боязливість.

Але принаймні штаб-квартира «Євразійського руху» в Москві була підпалена.

Це ви зробили?

Скажемо, зробили люди, подібні до наших активістів.

Можна ще багато перераховувати.

Покажіть мені, аби хоч одна з маргінальних націоналістичних організацій зробила бодай одне з того, що робимо ми!

Ви називаєте «маргіналами» – «Свободу»?

Ні, вони вже не маргінальна партія, позаяк мають своє представництво в місцевих органах влади.

У «Свободи» взагалі інша естетика… Естетика і пропагандистські тези «Свободи» – це: нас побили в Криму, нас побили в Одесі, нас образили в Києві, нас не пустили на Хрещатик, нас опустили, над нами познущалися. Це ось естетика «Свободи».

У нас інша естетика – ми побили там, ми опустили там, ми напали там…

Тобто це різні жанри… Так, я визнаю, що жанр «Свободи» – ефективний жанр. Дай Боже, здоров’ячка всім таким партіям, у тому числі «Свободі». Я теж за них радію. Ми просто працюємо в різних жанрах.

З ПОЧУТТЯ ВДЯЧНОСТІ Я СОБІ НІКОЛИ НЕ ДОЗВОЛЮ СВАРИТИ ЧЕРНОВЕЦЬКОГО

Ви, наскільки знаю, підпрацьовуєте на якомусь київському телеканалі й, очевидно пов’язані з Черновецьким… Ви підтримуєте діяльність столичного мера?

Я пережив кілька мерів Києва. Вони всі роблять одне й те саме.

Я утримаюся від критики Черновецького, бо я вдячний йому. Свого часу він допоміг витягнути кілька наших хлопців з тюрми, як тільки став мером. Їх посадили завдяки Омельченку та Луценку.

Я прийшов до Черновецького і сказав йому: «Ти тепер новий мер, допоможи витягнути з тюрми моїх хлопців». Черновецький пообіцяв це зробити, хоча це було й нелегко. Якось він подзвонив і сказав: «Зустрічайте своїх хлопців з Лук’янівської в’язниці завтра. У мене тільки одне прохання – аби кожному з них вручили букет від київського мера».

Так, це був крок справжньої людини. З тих пір я відчуваю до нього вдячність.

На мою думку, невдячність – це найстрашніший гріх. На жаль, він дуже поширений в українському суспільстві.

Тому з почуття вдячності я собі ніколи не дозволю сварити Черновецького чи приєднуватися до всього цього хору псів, які на нього гавкають.

Дуже принципова позиція... Посадовець зробив вам послугу, і ви вже його не критикуєте. Хіба це позиція голови патріотичної партії?

Він справді зробив добрий вчинок. Мої хлопці дев’ять місяців сиділи в тюрмі тільки тому, що перестрибнули через турнікети київської мерії і вручили тоді меру Омельченку листа. Це було визнано як спроба захоплення адміністративного приміщення, і троє чоловік за це просиділи в тюрмі.

Якби всі українці керувалися вдячністю і солідарністю, ми б жили в іншій країні, значно кращій.

Читаючи ваші публікації, слухаючи вас зараз, розумію, що ви хочете воювати, вам потрібна справжня війна…

Ну, мені доводилося трохи воювати… Не те, щоб хотілося... Я більш за все люблю лежати на дивані й читати книжки.

Я просто розумію, що без якогось спротиву, без авантюри Україна приречена. Усе, що в нас є хорошого, що ми пам’ятаємо з власної історії, – це повстання, війна, спротив. Нічого іншого українцям не вдавалося.

СТАЛІН ЗРОБИВ СЕЛЕКЦІЮ, І ТЕПЕРІШНІ УКРАЇНЦІ НЕБОЄЗДАТНІ

Ви сказали, що через паталогічну боязнь молоді націоналісти не захотіли познущатися над бородою Дугіна… Ви вважаєте, що паталогічна боязнь – це взагалі властивість українців?

Теперішнім українцям... Вони дуже боязливі. Усе-таки Сталін зробив селекцію свого часу, і теперішнє покоління українців уже непутяще, небоєздатне.

Подивіться навіть щодо останньої економічної кризи… Уся Європа піднялася, уся Європа кидалася пляшками з бензином у поліцейські машини, уся Європа виходила на вулиці. Що робили українці? Нічого! Ніхто ні на що не наважився.

Про що це свідчить? Свідчить про те, що нація хвора, вона всього боїться.

А як же Помаранчева революція?

Головний секрет Помаранчевої революції – влада, яка не захищається. Коли влада захищається, то помаранчеві революції не виходять.

Помаранчева революція відбулася, бо люди відчували, що їх ніхто не битиме кийком по голові. От і все.

Американці пояснили всім фігурантам, сказали буквально таке, точно знаю: «Якщо ви готові, як колумбійські наркомарксисти, решту життя боротися в Карпатських лісах, то тоді, будь ласка, можете спробувати розігнати Майдан. А якщо ви хочете залишатися в межах економічного життя, щоб ваші рахунки не були заарештовані, щоб ваші підприємства могли й надалі експортувати метал і хімію, то тоді жодна волосина не повинна впасти з мітингувальників. Розслабтеся й одержуйте задоволення».

Основний очільник Помаранчевої революції – американське посольство.

САНДЕЮ АДЕЛАДЖІ РАЗ ПЛЮНУТИ ВИВЕСТИ 15–20 ТИСЯЧ ЧОЛОВІК НА ВУЛИЦІ

Чи є серед ваших друзів темношкірі?

Серед друзів – ні, але я добре знайомий з Сандеєм Аделаджею. Ми завжди вітаємося і цілуємося, коли зустрічаємося.

Він консультувався у вас щодо своїх афер?

Я нічого не знаю про афери Сандея Аделаджі. Ні, він у мене не консультувався.

Вважаю, що це в нього потрібно консультуватися. Сандей Аделаджа приїхав у Україну не так давно. Це негр з Нігерії і погано розмовляє всіма мовами, які знає, проте він створив організацію, яка нараховує десятки тисяч чоловік. За участь у цій організації люди не те що не одержують грошей, вони самі платять десятину.

Тобто Сандею Аделаджі раз плюнути вивести 15–20 тисяч чоловік на вулиці. Жоден український політик не здатен вивести безкоштовно й двохсот людей.

Тому я намагаюся консультуватися в Сандея Аделаджі. У нього варто повчитися щодо організаційної роботи.

Він вас фінансує?

Не думаю, що Аделаджа здатен будь-кого фінансувати. Він християнин, він теж живе жебрацтвом.

Нещодавно Партія регіонів і БЮТ хотіли створити коаліцію і обирати президента в парламенті. Яке ваше ставлення до парламентаризму?

Я отримував політосвіту на Північному Кавказі… У 93-му році, якщо мені не зраджує пам’ять Джохар Дудаєв сказав: «Парламент – п’ята нога у возі чеченської революції». Мушу сказати, що парламент – п’ята нога в українському возі. Я не є прихильником парламентаризму.

Якщо б така коаліція була створена, ми б, безумовно, протестували.

Мені не подобається, коли вони домовляються між собою, бо це завжди проти нас. Українському народу вигідно, щоб начальство завжди між собою сварилося, бо коли вони домовляться, то заберуть останнє, що в нас є. Останнє, що в нас є, – це відносна свобода.

В Україні погана економіка, незрозумілі перспективи, дуже кульгає культура, але ми насолоджуємося з вами відносним рівнем свободи. У нас більше свободи, ніж у європейських країнах і, безумовно, ніж у Російській Федерації.

Це цінність, цю цінність треба оберігати, передусім від будь-яких великих парламентських коаліцій.

НАШІ НАЦІОНАЛІСТИ ВВАЖАЮТЬ, ЯКЩО ВОНИ ЗАЙМАЮТЬСЯ ПОЛІТИКОЮ, ТО ВСІ МУХИ МАЮТЬ ЗДОХНУТИ

Чи часто буваєте в Росії?

На жаль, не можу бувати в Росії. У США я нев’їзний, а з Росії невиїзний. На мене там порушено кримінальну справу щодо чеченських подій. Це, звісно, абсолютно облудна кримінальна справа. Я ні в чому не винен, що вони мені приписують.

Усі націоналісти виглядають такими моногамними... Мовляв, у мене є моя дружина чи дівчина, і до жодної іншої жінки зась. Ви чомусь такими не виглядаєте…

(Сміється). У мене теж є дружина…

Просто в більшості наших націоналістів кислі морди. Вони думають, якщо вони займаються політикою, то всі мухи мають здохнути навколо них. А я вважаю, що політика – це тоді, коли весело.

Ви балотуватиметеся на посаду Президента?

Швидше за все, ні. Це занадто дорого коштує. Мені шкода грошей. У мене є підозри, що не вийду в другий тур, тож навіщо витрачати гроші.

Я Б ХОТІВ ПОМЕРТИ ВІД РАКЕТИ, ВИПУЩЕНОЇ З РОСІЙСЬКОГО ВЕРТОЛЬОТА

Ви буваєте на Близькому Сході. Чи взяли собі на озброєння східну філософію?

Так, постійно буваю на Близькому Сході. Дуже люблю цей регіон.

Якось їхав по Південному Лівану, якраз по тій території, яку контролює «Хезболла». На ліхтарних стовпах були розвішені чорно-білі портрети шахідів – людей, котрі загинули у війні, і кольорова реклама французьких сигарет...

Я побачив, що є люди, яким для того, щоб прославитися, потрібно загинути во ім’я Аллаха, а є люди, яким потрібно виграти кастинг. На кастингу на максимальні жертви, які можна піти, – переспати з кимсь.

От я собі тоді поставив питання: як би мені більше хотілося прославитися – через кастинг чи через самопідрив во ім’я Аллаха?

І як, через кастинг?

З одного боку, краще через кастинг, з другого, ... Був такий собі Рантіссі, який дуже коротко очолював “Хамас”, а попереднього очільника “Хамасу” шейха Ясіна вбила ізраїльська ракета з вертольота в його машині. Тоді Рантіссі на мітингу сказав, що кожен сам обирає, як йому померти: у власних фекаліях на лікарняному ліжку чи від ракети, випущеної з ізраїльського вертольота. «Я б хотів померти від ракети, випущеної з ізраїльського вертольота», – сказав Рантіссі. Через тиждень ракета була випущена в нього.

Знаєте, я б, мабуть, теж не хотів померти у власних фекаліях на лікарняному ліжку, а від якоїсь випущеної ракети. Можливо, не з ізраїльського вертольота, а з російського.

А у ваші вуса ви вкладаєте якийсь філософський підтекст?

Це не філософія, це чиста естетика. Вважаю, що це дуже красиво.

Крім того, коли мені доведеться линяти, побрию вуса й мене ніхто не впізнає.

Я НЕ ПРОКУРАТУРА, І МЕНІ НЕ ПОТРІБНІ ПІДСТАВИ, АБИ КОГОСЬ У ЧОМУСЬ ЗВИНУВАТИТИ

Свого часу ви проголосили ініціативу з претензійною назвою «народний трибунал». Ви публічно звинуватили один з банків у корупції, потрясали в нас на прес-конференції якимись “документальними доказами”, але коли справа дійшла до суду, то виявилося, що у вас немає жодного доказу. Тобто ви можете будь-кого звинувачувати в злочинах, не маючи для цього жодних підстав, тільки тому, що вам хтось добре заплатив?

Ми ж живемо з вами в Україні, тут усі одне одного звинувачують у чому завгодно, без будь-яких підстав. Я ж не прокуратура, то навіщо мені підстави, аби когось у чомусь звинуватити?!

Чому тільки за гроші? З задоволення теж...

Що значить “заплатить гроші”?.. Розумієте, українці – це нація найманців. Що таке українське козацтво, про яке ми співаємо в наших піснях? Це найманці. Чим займався Богдан Хмельницький до того, як підняв повстання? Найманством і організацією найманства. Тобто люди воювали за гроші.

Чим зараз займаються найкращі частини українського народу, які нічого не бояться, на відміну від решти? Вони наймаються в гарячих точках, воюють за гроші.

От за кого б ви хотіли вийти заміж? За якогось дохлого бухгалтера в окулярах, жирного політика чи за красивого, відчайдушного чоловіка з широкою душею, товстим золотим ланцюгом на шиї, красеня з двома пістолетами, людину широко жесту? Правда, за таку людину? Так це ж найманець. Це людина, яка вбиває за гроші.

Ми, наприклад, за гроші не вбиваємо, але не вважаємо западлом кондетьєрствувати, тобто найматися до того чи іншого буржуя воювати проти його ворогів за гроші.

Це національна традиція. І чим це гірше, ніж ви пишете для УНІАН за гроші, які вам платить ваше агентство?!

Ваша позиція – це позиція проститутки…

Мені ніхто не вказує, що робити. Хто мені може вказати? Коли збігаються інтереси, то чому б і ні?

Я, наприклад, не розрізняю – мені що Ющенко, що Тимошенко, що Янукович… Як кажуть, обоє-рябоє. Мені плювати, кому що з них гріє серце. Вони всі однакові. І все однаково – чи працювати на Ющенка проти Януковича, чи на Януковича проти Ющенка. Вони між собою не розрізняються.

Як я вже сказав, що український народ принципово зацікавлений у тому, аби вони між собою ніколи не домовилися.

Усі люди працюють за гроші так чи інакше. Ви, наприклад, навіть не працюючи за гроші, все одно підтримуєте цей антинародний режим: коли купуєте будь-що, ви платите 20% ПДВ. А це гроші, які йдуть безпосередньо на утримання бюрократії, тих людей, які вас гноблять.

Немає безгрішних людей. Гадаю, що ті люди, які стають на боротьбу за гроші, – значно кращі, ніж ті, хто просто йдуть у рабство за гроші.

А чого б ви не робили за гроші?

Безліч речей.

Наприклад, критикувати Черновецького?

І це теж. Мені пропонували воювати з Черновецьким, і гроші були непогані...

Тобто я не готовий переступити через вдячність, через віросповідання, через любов до Батьківщини. Дуже багато речей. Насправді я зв’язаний по руках і ногах.

ПОЇДЕМО В КРИМ АГІТУВАТИ ЗА ЯНУКОВИЧА, ЯКЩО ВІН НЕ ВІДКУПИТЬСЯ ВІД НАШОЇ АГІТАЦІЇ

У дев’яностих роках, коли УНА–УНСО воювало на Кавказі, кажуть, що ви матеріально дуже збагатилися. Зокрема, купили квартири в центрі Києва…

На жаль, тоді збагатитися не вдалося. Тоді здобич була дуже маленька. Це були не ті часи.

Я збагатився значно пізніше, скажімо, через іншого роду війну. Хоча того збагачення і на дві квартири не вистачило б.

Так, у мене є в центрі квартира, у яку мене свого часу принесли з пологового будинку. Я досі там живу.

Кого підтримуватимете на президентських виборах?

Нікого. Я взагалі собі не дозволю сказати жодного доброго слова про жодного політика.

Підтримуватиму того, хто заплатить гроші.

Правда, ми з «Братством» маємо таку репутацію, що нам платитимуть гроші, аби ми не підтримували. Ми, мабуть, поїдемо в Крим агітувати за Януковича, якщо він нам не заплатить, аби ми цього не робили.

Звідки така меркантильність?

Я ідеаліст.

Політика – це бізнес для всіх, хто політикою займається. Для Януковича – бізнес, для Тимошенко – бізнес, для Ющенка – бізнес, тобто це їхні бізнесові справи. Чому ми повинні допомагати їм у їхніх бізнесових справах безкоштовно?

Інша справа – якби це були герої-повстанці, святі, наш обов’язок був би їм допомогти, чого б це нам не коштувало. А допомагати баригам, у барижних справах, потрібно за гроші. Чи не так?

Та й навіть, щоб захищати інтереси Вітчизни, потрібно на це де-небудь брати гроші. Знаєте, скільки зараз коштує автомат Калашникова на чорному ринку? Ціни піднялися… Мені прикро і боляче про це говорити, але автомат коштує 1,5–3 тисячі доларів. І на все це потрібні гроші.

Якщо раніше мені вся чеченська кампанія коштувала доларів 500, то зараз послати троє людей у Косово, просто на розвідку, мені коштує щонайменше 2,5 тисячі доларів.

На будь-яку авантюру, яку ми організуємо, потрібні гроші, на будь-яку шляхетну справу, потрібні гроші. Де їх брати?

У ВСЬОМУ СВІТІ НАЦІОНАЛІЗМ – ЦЕ ПОСТРІЛ, ТІЛЬКИ В НАС ЦЕ ТУЖЛИВІ ПІСНІ

А що ви в Косово забули?

У Косово в нас були ілюзії, що серби все-таки наважаться на спротив. Ми хотіли брати в цьому участь. А серби, як завжди, не наважилися.

Я собі просто чесно даю звіт, коли ми воюємо: за що і за кого. Це звіт обов’язково потрібно собі давати, потрібно, щоб ця війна приносила гроші, але не приносила шкоду Батьківщині, віросповіданню чи тим людям, до яких ми відчуваємо вдячність.

Крім усього іншого, українці – лицемірні люди. Колись хтось із грецьких філософів сказав, що цинізм – найближчий шлях до доброчесності. Наш цинізм творчий, він пов’язаний з інтелектуальною чесністю. Ми не намагаємося зробити собі шори, надіти рожеві окуляри. А українці весь час це роблять. Українці – дуже боязка нація, ница. Які готові за гроші зробити будь-що, і при цьому хочуть думати про себе добре.

Наприклад, людина їде працювати в Португалію чи в Москві шабашить таксистом і водночас почувається “патріотом”...

У всьому світі націоналізм – це постріл, тільки в нас націоналізм – це тужливі пісні. Українець вважатиме себе націоналістом і жуватиме соплі в підворітні.

Я не збираюся з цим миритися і здаватися кращим, ніж я є.

Але ж ви любите цей народ, про який ви так висловлюєтеся?

Ні, не люблю. Я не люблю теперішніх українців. Я, як і всі українці, люблю тих українців, які були колись, у XVII столітті, і сподіваюся на тих, які коли-небудь будуть.

Ті, які є зараз, мене дратують.

Люблю українців зі зброєю в руках, які найбільше люблять свободу і готові жертвувати собою за свободу й віру, одержуючи при цьому шалене задоволення.

Хочу, аби нація овець знову перетворилася на націю вовків.

Розмовляла Оксана Климончук