Опальний єпископ Чукотський Диомід піддав анафемі Патріарха Московського та всія Русі Алексія ІІ. Єпископ Диомід заявив, що анафематствував також Голову Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополита Смоленського та Калінінградського Кирила, його попередника на посаді відділу, нині митрополита Мінського і Слуцького Філарета, „та всіх їхніх попередників, які брали участь в антимонархічному лютневому бунті 1917 року та всіх із ними “помишляючих”.

Раніше, за постійну критику церковного керівництва, Архієрейський собор постановив позбавити сану єпископа Диоміда, якщо той не принесе каяття до наступного збору архієреїв. Зборів ще не відбулося, а отже формально Диомід – ще єпископ.

Як ми знаємо, є лише три ступені священства: дияконство, ієрейство та єпископство. Патріарх, митрополит – це все посади. На них призначають, а не висвячують. Тобто, насправді, і Диомід, і Алексій ІІ – єпископи. Вони мають однакові дари Святого Духа. Правомірність диомідівської анафеми, безумовно, сумнівна, але не безпідставна.

Виявляється, що не лише Філарету із Київського Патріархату можна пред’явити заполітизованість і піддати анафемі. Ті закиди, якими користувався Московський Патріархат, нині використані проти нього самого. Тим більше, ряд православних церков світу давно критикують МП за надмірне запобігання перед світською владою — ще від часів Йосипа Віссаріоновича (який, до слова, перемагає у національному опитуванні „Ім’я Росії”).

Навіть існує думка, що останнім законним московським патріархом був Тихон, (якого в тридцятих заслали до Сибіру), а не призначений Сталіним патріарх Сергій. З того часу підпорядкування Церкви безбожній владі, „заради злагоди в суспільстві” – вважають єрессю сергіанства. Саме це пред’являли Московському патріархату представники Зарубіжної Церкви, значна частина яких так і не влилася до МП через небажання останніх визнати свої помилки. Враховуючи досвід УПЦ КП, Диомід встиг піддати анафемі Алексія ІІ першим.

Церковний сепаратизм Київського Патріархату був спричинений становленням української державності. Але на Чукотці все може піти у зворотній послідовності. Спочатку церковний розкол, потім — розкол Росії. Останнім часом політична еліта Чукотки також перебуває у складних стосунках із Москвою. Роботяги, які у край важких умовах годують нафтодоларами перегодовану Москву, обурені несправедливістю та зарозумілістю столиці. “Довічного” губернатора Чукотки Абрамовича днями усунули з посади, і навіть відібрали літак за борги.

Передумови для утворення потужного сепаратистського руху очевидні. Тим більше, в регіоні практично неможливе військове втручання — навряд до Чукотки добереться бодай один російський танк. Місцевість непрохідна, аеродромів та майданчиків для підскоку вертольотів – небагато. Ідеальні умови для протистояння імперському центру.