Пробитися до Європи, користуючись статусом журналіста стало ще важче. Виявляється, вже мало зареєструвати друкований орган. Мало отримати дозвіл на виготовлення редакційної печатки. Виявляється, потрібно реєструвати ще й кожного журналіста у Національній Спілці Журналістів України.

Саме ця організація разом із іще декількома (назви яких не розголошуються) має „підтвердити, що ви є кваліфікованим журналістом” – ви маєте бути членом однієї з цих організацій. Саме журналістські посвідчення НСЖУ вважатимуться іноземними консулами єдино дійсними.

Про таке ускладнення спрощеного візового режиму ми дізналися з німецького видання. Це теж характерно. В МЗС України цю інформацію підтвердили. Виявляється, вони уклали такий додаток до угоди про спрощений візовий режим ще на початку року.

Більшість українських журналістів не є членами НСЖУ та йому подібних профспілок. І справа навіть не в тому, що відтепер ми маємо платити 35 євро консульського збору. А в тому, чи дадуть візу взагалі. Адже отримати пропуск у шенген громадянину України – завдання не з легких. Особливо прискіпливо та підозріло ставляться до тих, хто їде без туристичних путівок. Але ані з організаційної точки зору, ані з фінансової, туристичний тур не підходить для ведення журналістської діяльності.

Отже, по-суті, Спілка стане новим дозвільним закладом. Спочатку формально – потім більше. Буде вирішувати, чи ви є кваліфікованим, чи гідні ви їхати у Європу. Можна було би, звісно, закривати видання, які якось не так висвітлюють, наприклад заходи антиглобалістів. Але простіше діяти на упередження. Журналістів хочуть зробити такими ж слухняними та керованими, як і адвокатів. Там вже давно є своя спілка, яка час від часу виключає тих, хто надто нахабно захищає обвинувачуваних. З того часу на адвокатів плюють навіть дільничні. Слідчі та оперативні співробітники на власний розсуд вирішують, чи пускати адвоката до затриманого, чи повідомляти родичів про його затримання тощо. Через це тисячі громадян України щодня затримуються „за опір при затриманні”. Дивне формулювання, чи не так? Їхні права обмежуються правом побачити обличчя судді. Ані права на захист, ані толкового звинувачення – „затримали, отже винний”. А починалося теж з підтвердження кваліфікації.

За теорією, Національна спілка журналістів повинна захищати права цих журналістів. Проте випадки, коли журналісти домагалися хоча б внутрішнього розслідування та висунення догани у відповідь на скоєні проти них карні (!) злочини з боку посадовців чи правоохоронців, обходилися здебільшого без втручання Спілки.

Деякі „офіційні захисники свободи слова” взагалі мають нахабство заявляти, що випадків переслідування журналістів в Україні за останні роки не зареєстровано (Гонгадзе, мовляв, був останнім). Тепер права журналістів захищає лише рейтинг видання. А не профспілки. А скоро ті й узагалі стануть головним репресивним органом. Така собі іронія влади: саджають державні захисники, роботу гопників виконують правоохоронці, а свободу слова утискатимуть журналістські спілки...