В опублікованій днями щорічній доповіді ЦРУ щодо загроз безпеці США, зокрема згадується і Україна. Головною нашою проблемою названа політична нестабільність, яка триває вже багато місяців і закінчиться ще не скоро. Разом із тим відмічається, що оскільки боротьба триває в рамках тієї політичної системи, яка утворилася внаслідок “помаранчевої революції”, то вірогідність силового варіанту незначна.

Сухо і скупо. Ми вже давно опинилися поза центром уваги світової громадськості, „всього прогресивного світу”. Ще один невдалий експеримент. Подібний до Афганістану радянських часів. Штати добряче налякали Росію помаранчевими революціями у прикордонних країнах. План-мінімум було досягнуто. Але, по-великому рахунку, експеримент був провалений. І в Україні, і в Грузії влада дуже скоро стала антинародною, а реакціонери швидко взяли на озброєння помаранчеві методи. І почалося...

Після припинення прямого керівництва з американських посольств виявилося, що менеджмент ставлеників ні на що не спроможний. Ситуація стала некерованою і незрозумілою. Сьогодні Сполучені Штати по-перше не бачать, з ким можна працювати, по-друге витрачатись так, як у 2004-му вже не збираються.

Тим часом Україна на порозі нових президентських перегонів, які можуть посилитися позачерговими парламентськими. Основні гравці політичного рингу вже активно шукають зовнішніх союзників та спонсорів.

Кампанія 2004 року стала загальносвітовою подією, зіткненням Заходу і Сходу, а не просто змаганням місцевих політичних лідерів. Це підвищило статус подій, дало можливість частково перекласти фінансування кампаній на зовнішні джерела.

Україна пишається своїми військовими полігонами, які ми надаємо для тренування натовським військовим, та чорноморською базою, яку ми здаємо в оренду Росії. Та й справді, чом би Україні не бути полігоном для політико-економічного протистояння Заходу і Сходу.

Якщо ми поки не можемо творити світову історію, чому б не змусити світову історію розгортатися на наших теренах? Чиї б політичні проекти не фінансували з Вашингтону, Москви чи Брюсселю, - головне, аби гроші перетинали наш кордон і по можливості не верталися назад... Рясні ліси грошових дерев вкриють наші чорноземи, - треба лише добре засіяти.

Буратіно – інвестор нашої мрії. Головне переконати, що на нашій благодатній землі однаково добре проростають і американські долари, і російські рублі, і китайські юані. Треба лише висаджувати у відкритий ґрунт на новолуння і промовляти магічні слова. Українці ж замість того, щоб по старинці викопувати картоплю, викопуватимуть інвестиції.

Це добре, що помаранчеві події стали загальносвітовими подіями. Шкода, що ми самі ледь не повірили у власну „розводку”. Агітатор ніколи не повинен поділяти ідей партії, на яку працює. Виборець ніколи не має голосувати безкоштовно, політична реклама – виключно за завищеними тарифами, але нам вірити їй неможна ніколи – ми маємо бути професійними виборцями, а не якимись любителями.

Отож, минулі президентські перегони стали зіткненням Вашингтона і Москви (за іншими версіями – Вашингтона і Донецька). Ця боротьба дала рясні плоди. Ми майже не працювали, а економіка росла пропорційно масштабам політичної кризи. Наразі і Вашингтон і Брюссель значною мірою втратили інтерес до України і ми одразу відчули це на нашій економиці. Росія теж скупиться. Тому сьогодні головним завданням перед нашими політиками стоїть залучення іноземного капіталу до політичної кампанії-2009.

Тимошенко за останній час здійснила ряд візитів до Євросоюзу. Досить вдало. Але, мабуть, не настільки, аби ті втрутилися. Сподобалася Путіну. Той навіть „побачив у Тимошенко молодого і перспективного політика”. А от візит Ющенка до Федерації був не таким вдалим. Офіційна зустріч замість години тривала 15 хвилин і фактично закінчилася одразу після декларації непоступних позицій обох президентів, після цього стало очевидно, що говорити далі нема про що. Посеред зовнішньополітичних партнерів у Ющенка залишилась хіба що Грузія і, схоже, він робить на неї основну ставку.

Саакашвілі має подібні проблеми втрати популярності революційного лідера, він давній друг і кум Ющенка. За останні кілька місяців Ющенко був у Грузії двічі. До того він приїздив із офіційним візитом наприкінці минулого року. Зачастив. Усупереч еротичним фантазіям Митрофанова, набагато частіше за Тимошенко.

Україна 2009 року може стати полігоном для наростаючого Російсько-Грузинського конфлікту. Нажаль, масштаб зменшується. Це вже не зіткнення цивілізацій. Якщо Північна Африка безумовно цивілізувалася й навіть успадкувала декілька танків від дуелі Роммеля та Монтгомері, а Україні від американської демократичної інтервенції 2004-го року дісталося багацько американських грошей, то чим розраховуватимуться за полігон Грузія та Росія? Балалайками та молодим грузинським вином? Сибірськими валянками та черкесками?

Даєш готівку! Даєш чорний нал! З цим щось треба робити. Неможна заселяти в п’ятизірковий готель колгоспників, які приїхали торгувати картоплю. Це знижує статус закладу. Буржуї просто перестануть селитися. Потрібна нормальна війна, а не якась там регіональна суперечка! Криза демократичного устрою, а не банальне протистояння президента з прем’єром. Народження імперії, а не централізація виконавчої влади.

Даєш нову екзистенцію, а не штучну автокефалію! Амінь!