Вже котрий місяць чути розмови про автокефалію УПЦ МП. Хто саме прагне від’єднання, ким спровоковані ці рухи, і навіщо все це потрібно? Чи справді в Україні буде два українських патріархати? У разі проголошення автокефалії Української митрополії МП, Філарет із чинним Українським патріархатом опиниться у вкрай незручному становищі.

З'ясувати стан справ офіційно — так і не вдалося. На всі питання журналістів, відповідь митрополії однозначна – це все провокація, розмови, і нічого більше. Аби розібратися в тому, що ж відбувається насправді, ми відправились до центру Української Православної Церкви (МП) - Києво-Печерської Лаври.

З першого ж погляду звертаєш увагу на контрасти, що виникли за останній час. Ще пів року тому, (та і весь час після розпаду СССР) Печерська Лавра була потужним осередком російської пропаганди. Навіть підтримка Москвою того або іншого діяча української політики часто висловлювалася саме через УПЦ МП. В решті-решт — численні хресні ходи, “казаки” та інші русофільські організації із кредо на кшталт «За Русь единую»...

Потрапивши до Печерської лаври сьогодні, одразу помічаєш відсутність будь чого, що нагадувало б за Росію. Всі лотки продають туристам вишиванки, хусточки, сопілочки. Звісно, і раніше там не продавали балалайок, але за матрьошками відтепер доведеться йти на Андріївський узвіз. Звісно, і раніше за українську мову з храму не вигнали, але відтепер всі без виключення написи — українською, навіть оголошення в монастирських будівлях. За пів року, як вітром здуло продавців брошурок «Малоросийский край», «Україна – американський проект» та ін. із закликами до об'єднання з Росією. Із козаків лишився один отаман, який стоїть на шлагбаумі при в'їзді, і з підозрілою метою спиняє автомобілі.

На всі питання у священників та монахів одна відповідь – «ми не в змозі судити і говорити про це». Лише в Синодальному відділі по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України, з приреченим виразом обличчя заявили, що зроблять усе можливе, аби зашкодити відділенню і залишитись із Москвою.

Все виглядає так, що автокефалії (хоч її і називають розколом всі, кого ми зустріли в Печерській Лаврі) — бути, як би цьому не пручались миряни або священство.

Хто ж, в такому разі, започаткував ту ланцюгову реакцію? Якщо всі проти, але приречено чекають і не опираються, то не може ж цей процес відбуватися сам по собі.

На російських православних сайтах пояснюють прагнення до автокефалії таким чином:

«Что же питает сторонников автокефалии? Прежде всего – украинский национализм. Чтобы понять, что же такое украинский национализм, достаточно просто пожить в нынешней Украине: пообщаться с людьми, полистать школьные и вузовские учебники, посмотреть телевизор и почитать газеты. Например, однажды утром весь Донецк оказался обклеен большими цветными плакатами: в центре – профиль А.С. Пушкина, перечеркнутый красными линиями, и внизу подпись: «Збережемо рiдну мову». Это и есть сущность украинского национализма – самоутверждение, основанное на отрицании всего русского. Национализм – это идеология активных автокефалистов».

Але чому стільки років націоналізм ніяк не пробирався до лав Київської митрополії, а тут зненацька спалахнув яскравим полум’ям розколу?

На останньому Архієрейському Соборі, що відбувся у Москві 24-29 червня у домаганні автокефалії звинуватили українську владу, і також назвали цей процес ні чим іншим, як розколом. Тобто, якщо так піде і далі, то в Україні буде вже два нелегальних, так би мовити, патріархи.

Блаженніший Володимир наразі жодних заяв щодо свого патріаршества не давав. Але невідомі течії, як нами було зазначено, вже рухаються по церквах УПЦ МП і роблять свою справу. За останні півроку, найзапекліших прибічників Росії серед єпископства було усунуто від влади й ізольовано по монастирях. Прапороносця російської ідеї — єпископа Одеського та Ізмаїльського, відсторонили з посади голови Учбового Комітету по Україні. А єпископа Іпполіта Ужгородського та Виноградарського (знаменитого своїми проросійськими настроями) взагалі позбавили сану.

В Печерській Лаврі розмов навколо цього багато. Монахи під Трапезною із неприхованим острахом згадують про відсутність вже вкотре настоятеля — єпископа Павла. За їхніми словами, він завжди вів служби разом із Володимиром, але останнім часом Павел просто зник. Бабки розповідають, що митрополит отримав 300 млн. доларів за автокефалію. Звісно, все це звичайні розмови, але на тому ж таки Архієрейському соборі, в кулуарах неодноразово згадували про фінанси, які йдуть в Україні “невідомо звідки і куди”.

Історія, яка почалася грудневим помісним Собором у Києві, де вперше заговорили про можливість повного самоврядування, з кожним днем стає цікавішою. І хоча Сабодан заявив у Москві, що автокефалія — не вихід, і на місцях все спокійно на перший погляд, ми спостерігаємо дедалі більшу активізацію антимосковського руху.

Ясно напевно, що Москва не погодиться на повне самоврядування та автокефалію Києва. В цьому випадку утвориться новий розкол, а в Україні зникне останній канонічний патріархат.