Наші уявлення про ОУН-УПА ґрунтуються на виступах Вітренко та президентських указах. Ми нічого – абсолютно нічого – не знаємо про її історію. Одні до нестями доводять, що Бандера – герой, хоча не здатні навести жодного переконливого аргументу. Інші, так само до нестями, доводять, що він – зрадник, зовсім не розуміючи, кого він зрадив.

Польщу – не міг, бо ніколи й не присягав їй на вірність. Радянський союз – не міг, бо його посадили у ’36. Але мало кому спадає на думку поцікавитись предметом. Якщо ж поцікавитись, можна побачити вражаючи та несподівані речі.

Виявиться, ОУН була створена 1927 року. Тобто, до початку війни, коли «бандерівці працювали на німців», було 15 років активної діяльності. Це – тисячі газет і летючок, десятки атентатів, сотні акцій, до яких долучалися не тільки і не стільки члени Організації, як рядові українці – селяни та робітники.

Виявиться, що радянська преса затаврувала ОУН «фашистами-нацистами» восени 1933 р. (Гітлер прийшов до влади влітку 1934). І чому? За наказом ОУН було вбито радянського високопосадовця, який за дорученням самого Сталіна інспектував радянські закордонні представництва. Організація таким чином протестувала проти голодомору на Великій Україні.

Виявиться, що окрім пограбувань польських банків та атентатів на представників польської влади й репресивного апарату, оунівці чинили купу дивовижних речей. Чого варта, наприклад, шкільна акція, коли, натхненні простими летючками проти польщення українських шкіл виступили самі учні. Дітлахи 12-14 років зривали польські герби та портрети польських діячів, встановлювали українські прапори, відмовлялися вчитися та молитися польською і тримали патріотичні промови перед вчителями-поляками, а згодом – перед поліцією. В акції не взяв участі жоден член ОУН. Найбільше вражає ставлення дорослих до школярів: хочете вчитися рідною мовою – вибийте собі це право самі. Жодних кляуз до Міносвіти чи Президента. Жодних скиглень на кшталт сучасних: «що ж це коїться», «хто нам допоможе»… І дітки здобули собі це право. Власноруч.

Або антимонопольна акція. Це ж треба – домогтися того, щоб народ (в основному - селяни та робітники) з ідейних міркувань відмовлявся від тютюну та горілки. Таке важко собі навіть уявити. А ОУН це робила.

Взагалі дивно, що сучасні радянофіли визнають деякі помилки більшовиків, або доцільність розвінчання деяких одіозних діячів – абсолютно не сприймаючи при цьому ОУНівців, які з тими радянськими діячами боролися. Голодомор – визнають, а Шухевича, який готував замах-протест проти голодомору – не визнають…

Коротше, всі люди доброї волі мають цікавитись Організацією Українських Націоналістів. І розпочати треба з книги Петра Мірчука «Нариси з історії ОУН».