Аналітики лише прогнозують введення військового стану на півночі Косова. Фактично – його вже введено. Не вистачає хіба що комендантської години.

По приїзді в Косовську Митровицю, в очі одразу кидаються військові патрулі. Вигляд важкої стрілецької зброї створює напруження. Першу половину дня ми розважались тим, що знімали на камеру та фотографували легкі БРДМи, військові патрулі й колючий дріт на мості, що розділяє місто на сербську та албанську сторони. В обід зрозуміли, що весь час знімали одну й ту саму техніку, яка їздить колами.

Але справа в тому, що по цей бік моста немає жодного албанця чи албанського представництва. Тобто, тут просто нема кого боронити від сербів. Тим більше, патрулю з шести чоловік із ручними кулеметами. Патрулюють усі: військові, місцева поліція Косова, UN, іноземна поліція, французька жандармерія тощо. Номенклатура всіх цих підрозділів величезна, і розібратися в усіх їхніх типах майже неможливо.

Теоретично, місто розташоване в зоні відповідальності французів. Здебільшого, ми зустрічали португальських військових, а реально рулять усім „америчане”. За свідченнями українських миротворців (яким заборонено давати інтерв’ю, тому спілкувались ми неформально) дії всіх цих організацій не скоординовані і, як наслідок, неефективні. Самі по собі підрозділи – боєздатні, а в сукупності – бардак і розвал.

Знов-таки – корупція. Крадуть звісно ті, хто рулить, а не ті, хто як українці, на третьорядних ролях. Зокрема, нещодавно українська сторона замовила обладнання через ООН — гроші проплачено, а техніка — десь „загубилася”.

Проте ефективність і не вимагається. Албанці та серби розділені річкою. Тримати під контролем міст, через який немає жодного пасажирського чи вантажного сполучення не важко. Всі інші патрулювання мають більше психологічну мету, аніж військову. Серб має весь час бачити поруч іноземного солдата і знати, що набої бойові.

Політика пацифікації в дії. Постійно — іноземні військові, іноземні поліцейські та „поліція Косова”. Схоже люди потроху звикають до військового стану. І зрештою, змиряться з албанською адміністрацією. На це розраховує і окупаційна адміністрація.

Допоки серби погодились з усім, окрім албанців. Спалено албанські пости на кордоні з Сербією. Захоплено місцевий суд, який хотіли передати албанцям. Військові звільнили суд від жіночок, що працювали там до того, при цьому розгромили приміщення, знищили папери... І дія бюрократичного апарату в краї припинилась. Мабуть, з чверть авто в місті їздять без номерів – їх просто нема де реєструвати.

Проте гірше за військову інтервенцію – насадження демократичних забобонів. Югослави давно не бавились демократією. З сорокових до вісімдесятих – Тіто. Потім Мілошевич. Потім – натовські бомбардування та війна. Весь час було якось не до виборів.

Багато сербів, з якими ми спілкувались, покладають надію не на власну зброю, а на майбутні вибори. Дві основних партії: пацифістично-пофігістські демократи, які готові визнати Косовську незалежність, та Радикали, які її не визнають. Президент конфліктує з прем’єром (все як в Україні). Влада слабка. Країною проходять передвиборні мітинги. Видно, що сербам вони ще не набридли й публіка непроплачена. Вилито багато бруду один на одного. І, як наслідок, немає жодної „єдності сербського народу перед обличчям загарбника”.

По-друге, навіть у самому Косово люди на повному серйозі апелюють до якогось “міжнародного права”. Когось намагаються переконати, що Косово – споконвіку сербська земля, духовне серце й „культурна константа”.

За цих обставин важко очікувати активного та організованого спротиву косовських сербів та суттєвої допомоги з боку сербської держави. Поки всі зайняті виборами. Поки серби ще вірять у демократію та справедливість міжнародного співтовариства. Переоцінюють те, що деякі країни (серед яких і Україна) ще не визнали Косова. Сподіваються на вирішення проблем ззовні.

Розвішують сербські пропори, друкують на футболках „Косово є Сербія” та клеють портрети Путіна. Албанці, до слова, також вивішують разом зі своїми прапорами американські. Проте, є суттєва відмінність – американці тут, а Путін – в Кремлі.

Сьогодні серби надзвичайно вразливі. Час до виборів (які мають відбутися в кінці квітня) — найкращий для остаточного витіснення сербів з Косова. Боєзіткнення українських миротворців з сербами біля суду — лише підготовчі дії. Найближчим часом варто очікувати спроб „остаточного вирішення косовського питання” та... нових жертв серед українського контингенту.

Фотогалерея>>