Вчора взяли участь в акції місцевих сербів. Зібралося близько 3000 чоловік. Виступав голова Сербської Радикальної Партії академік Томіслав Ніколіч. Наприкінці дівчина заспівала відомий хіт «Молитва». Багато молоді. З трибуни лунали полум'яні промови, але з якоюсь приреченістю. Православні серби почувають себе кинутими, і наша підтримка, (хай навіть символічна) була прийнята із вдячністю. Мітинги та акції протесту тут проходять майже щодня. І не завжди мирно.
Косово зараз у прапорах, наче Київ під час «Помаранчевої революції». Червоні — на албанській, триколори — на сербській території.
Поліції на мітингу не було — албанська частина міста за рікою, охороняється великими силами військових та поліцією. В принципі, потреби в мості немає (нас, до речі, до мосту не підпустили) - за два дні нашого перебування в Митровиці жодного разу не бачили, щоб хтось туди проходив окрім поліції.
Одного разу з албанського боку приїхала група українських фотокореспондентів — у бронежилетах(!) та з бігаючими очима. Створювали враження людей, які тільки-но вистрибнули з окопів. Сфотографували загальні види та спішно уїхали на газелі.
Ми сфотографували солідного американського ООНівця, що їх супроводжував, маючи підозру, що саме цей кадр організовував штурм суду. Америкос занервував, запросив нас до машини. Послали на йух. Після того він сам сфотографував нас.
За п'ять хвилин навколо почали збиратись підозрілі міцні хлопці. Коли перевага в живій силі стала 3до1, вони підійшли до нас і, пред'явивши посвідчення поліції Косова, попросили документи, які понесли показувати америкосу. Потім ми довідалися, що то був комендант Косівської Митровиці. Наступного дня нас чемно виселили з готелю.
Місто знаходиться в економічній блокаді. Якщо автомобільне сполучення з Сербією збереглося під контролем місцевих поліцейських, то залізниця проходить через "шептар". Ешелон із пшеницею так і застряг на запасних коліях, де й гниє від часів проголошення. Пасажирське сполучення припинене. Місцеві жителі масово відкривають генделики, аби хоч якось заробити.
Храм Митровиці лишився на тому боці. Довелося будувати новий. Вікна одразу зробили з маленькими круглими бійницями. Туди постійно приходять люди. Багато молодих. Втім, у цьому Косівській Митровиці ще пощастило. В анклавах, як південна Приштина й монастир Грачаніца (де ми побували кілька годин), жителі повністю оточені албанцями, і поводяться якомога тихіше, особливо не покладаючись на КФОР. Про жодні протести не може бути й мови — їх віддали на милість переможців.
У місті (Митровиці) близько 30 000 жителів і близько 10 000 студентів, які проводять власні акції. Зустрілися з лідером місцевого студентського самоврядування Сергієм Запорожцем. Викликало наш подив те, що він виявився у досить довірчих стосунках зі українським поліцейським — типу нашим дільничним. Ставлення до українців залишилося добре. Не визнали Косова — й на тому спасибі. Хоча «русів» люблять усе-таки більше.
З приводу бойозіткнення під судом — усі в шоці. Серби - від того, що там сталося, місцеві українські поліцейські (які взагалі були не в курсі, хоча дії відбувалися на їхній ділянці) - від того, що американське командування так підставило Україну, <<результати журналістського розслідування>>, зіштовхнуло нас лобами. Кажуть: "Тепер доводиться озиратися".
Втім, усі намагаються триматися разом із іншими слов'янами, і симпатій до муслімів не мають (на відміну від деяких укр. журналістів).
Містом постійно курсують 2 БТР (португальські), поліцейські, UN-івці, місцева поліція Косова, піші патрулі КФОР (6 чоловік, автомати, рації, іноді 1 гранатометник). Чи то вони так бояться сербів, чи то залякують їх, аби не рипалися.
Вчора, коли піднімалися на руїни фортеці над містом, де встановлений великий прапор Сербії, у горах з боку муслімів (убік Приштини) було чутно постріли. Наш бувалий брат визначив, що постріли швидше за все - із підствольного гранатомета. За півгодини ми спілкувалися з косівськими поліцейськими. Як не дивно, вони нас навіть не обшукали.
БРАТСТВО, Митровиця, 9 квітня 2008 року.
Фотогалерея>>
|