Комунізм існує! Тут. Зараз. І, що найдивніше – його не побудували. Він побудувався САМ.

Я знайшла його у центрі Києва, на окремо взятому дитячому майданчику. Втім, побувавши на інших майданчиках, зрозуміла, що це явище повсюдне.

Принцип «від кожного – за здібностями, кожному – за потребами» реалізується тут вповні. Кожен приносить із собою якісь іграшки. А грається тими, що більше сподобаються, вибираючи серед своїх та не своїх. Не важливо, що ти винесеш. Головне, щоб загальна кількість іграшок була прямо пропорційною кількості дітей. І щоб на кожну дитину припадало мінімум дві іграшки (зайняти обидві руки).

Спершу я, буржуазна націоналістка, домагалася того, щоб моє дитя гралося лише нашими іграшками. Інші мами мовчки дивилися на цей сізіфів труд. За кілька днів нерівної боротьби із системою, що панувала на майданчику, я плюнула на це діло. І настав мир та спокій.

Мій син тягає чийсь велосипед. Багатьом дітям подобається наша яскрава коляска – декілька чоловік по черзі сидять у ній. Усі допомагають мамі із двома непосидющими близнятами. А головне, що по-іншому організувати цей життєвий простір – дитячий майданчик – просто неможливо. Тобто, «комунізм» - єдиний варіант. Вожді світового пролетаріату плакали б. У ранньому дитинстві взагалі все правильно. Дитинство – це жадоба пізнання, невтоленне прагнення творити. Батьки – боги, без яких життя неможливе. Світ – усе треба спробувати, все побачити й відчути. Для прагматиків: здоровий образ життя і здорове харчування, врешті решт.  

Саме тому Христос казав: будьте, як діти.