Де твій меч, християнин?

Може, ти носиш із собою кинджал? Або хоча б ніж?

Що? Ти беззбройний? І ти називаєш себе християнином? Як же так? Хіба не повинен кожний християнин уподібнюватись Христові?

Тоді чому ти не прагнеш, щоб і про тебе сказали, як про Христа: «і до злодіїв прирахований»? (Лк. XXII, 37).

Чи ти забув, слова Господа? «Продай одяг свій і купи меча»! (Лк. XXII, 36). А тому виправдатись відсутністю меча може тільки той християнин, у якого нема навіть одягу. Всій же решті слід пам'ятати, що Ісус прийшов принести на землю “не мир, але меч!” (Мф. X, 34). А тому ніхто не має права заперечувати те, що приніс Ісус!

У славні Середні віки меч незмінно супроводжував життя християнина. Зокрема, на Божественній Літургії. Так, при читанні Євангелія лицарі до половини виймали свої мечі, показуючи тим свою готовність битися за віру.

Вони-бо пам'ятали слова Папи Римського Св. Миколи I (852-867), коли він, відповідаючи на питання про законність застосування зброї в «Responsa ad consulta Bulgarorum», писав: «людина, яка сама не готує зброї для захисту себе і своєї країни, спокушає Бога». Колись це розуміння вкладалося в душі християн із дитинства.

А як можна було забути прекрасний звичай, проводити у храмі ніч напередодні посвячення в лицарі у молитовному пильнуванні перед зброєю, покладеною на вівтар!

Провина за цю байдужість лежить не тільки на отцях духовних - священиках, але і на отцях земних — батьках, на головах сімейства, бо нерозривний зв'язок Хреста й Меча у першу чергу повинен підтримувати батько.

І перш ніж відправлятись на недільну службу до церкви, батько повинен на очах сина нагострити й начистити всю свою зброю.

Так виховується Лицар Віри, так виховується Воїн Духу. Напередодні ж Першого Причастя батько має вручити синові меча. Перше Причастя повинне мати присмак сталі.

Християнин без меча - не християнин, адже Меч — це Хрест.