Свою політичну діяльність Ернст Карл Август Нікіш (Ernst Karl August Niekisch) розпочав як «лівий». В жовтні 1917 року він вступає до Німецької Соціал-Демократичної парті, а 8 листопада 1918 року стає головою Ради робітничих та солдатських депутатів міста Авсбургу. В 1919 році Ернста Нікіша обирають до ландтагу Баварії від Незалежної Соціал-демократичної партії Німеччини де його відразу обирають керівником парламентської фракції. Але оскільки він займає прямо протилежну позицію генеральної лінії партії, це призводить до його ізоляції. На початку 1926 року він виходить з партії та вступає до Старо-Соціалістичної партії де стає головним редактором партійного журналу "Der Volksstaat". В 1928 році він покидає і цю партію.

1 липня 1926 року Нікіш засновує власний журнал "Widerstand" («Спротив»), який в подальшому і зробить його відомим усій Німеччині. В 1927 року він знайомиться з Августом Віннінгом, а через нього зі всіма ключовими фігурами німецької Консервативної Революції: Артуром Мьоллером ван ден Бруком, Ернстом Юнґером, Освальдом Шпенглером, Карлом Шміттом, Вернером Зомбартом, Ґотфрідом Бенном, Мартіном Гайдеґґером та Карлом Ґуставом Юнґом. Саме зустріч з цими людьми стає переломною подією в житті Ернста Нікіша.

На сторінках свого журналу Ернст Нікіш підіймає тему соціальної революції, з метою визволення німецьких трудящих від гніту капіталу, підкреслюючи, що соціальна революція може здійснитися тільки в контексті національної революції і тільки в тому випадку, коли вона поставить своїм політичним завданням створення нового типу Держави. Він пише: «Тільки воля до класової боротьби звільнить німецький народ».

В геополітичній площині Нікіш знаходиться в абсолютній опозиції до Заходу, символічно представленому диктатом Версальського договору. Нікіш пише про оstorientierung (орієнтацію на Схід), яка є постійною тенденцією в усій німецькій історії і є важливим компонентом німецької Консервативної Революції. Дві держави: СРСР та Німеччина, які найбільше втратили від Версальського договору, повинні об’єднатися та утворити спільний фронт проти західних держав.

Нікіш стверджує, що «орієнтація на Схід та знищення буржуазії в самій Німеччині – є тенденціями одного плану». Крім того його притягує ідея сильної ієрархічної держави, мобілізація народу, заклики до героїзму, знищення класів-паразитів, технократія, поставлена на розвиток суспільства, а не на прагнення до надприбутків.

Його книга «Третя імперська фігура» повністю виклала всю ідеологію та східну орієнтацію Нікіша. Центральне місце в цій праці займає тема, що і в книзі Юнґера "Der Arbeiter" («Трудівник»). Мова йде про визначення тієї фігури, того «образу» тієї «форми», яка, в дану історичну епоху, повинна отримати владу. Нікіш пише: два основних «образи» минулого – «вічний римлянин» та «вічний жид» мають уступити місце новій діючій особі історії. Цей третій «образ» є образ Трудівника, який покликаний ствердити нову форму панування – не економічну, а технічну, не національну, а імперську.

Контакти Нікіша з чільними діячами НСДАП, її лівим крилом - Ґреґором Штрассером та Ернстом Ремом, зробили його противником гітлерівської концепції націонал-соціалізму. Він був одним з перших представників німецької Консервативної Революції, який розпізнав небезпеку приходу Гітлера до влади.

Свою позицію Нікіш виклав в книзі «Гітлер – злий рок для Німеччини», яка вийшла в світ в 1932 році. Він пише, що ідея хрестового походу проти Сходу властива саме романській цивілізації в її католицькому варіанті. Тільки заради отримання корони від Папи Римського імператори «Священної Римської імперії германської нації» були змушені підкорятися цій геополітичної тенденції. І тепер, аби отримати благословення Заходу, Гітлер йде тим же шляхом. Тому «богемський єфрейтор» без сумніву є агентом Заходу. Гітлерівська ідея хрестового походу проти Сходу є відкиданням ідей «німецького спротиву», під якими Нікіш розумів «здатність німецького народу чинити спротив відчуженню та окупації».

Він різко виступає проти романського цивілізаційного напрямі в націонал-соціалізмі, який виразно проявляється, як в австро-католицькому походженні Адольфа Гітлера (неприйнятного для прусько-протестанського характеру Німеччини), так і в його близькості до італійського фашизму. Ознаками західної природи гітлеризму він вважає: одержимість расовими проблемами, культ вождя, симпатії до Великобританії, компроміс з Римо-Католицькою Церквою, загравання з фінансовими магнатами (програма економічного радника НСДАП Ґотфріда Федера щодо «спекулятивного» та «творчого» капіталу), національний месіанізм, дрібнобуржуазне прагнення стабільності та ін.

Нікіш пише: «Темні сили Німеччини пробудяться на цьому неправому шляху. Вже зараз можна побачити, як в своїй стерильній екзальтації вони розсіюються в диму останньої поразки. І залишиться німецький народ повністю змучений, який повністю себе вичерпає та втратить надію. Знесилений, він не буде більше мати сили до спротиву. Режим Версалю від цього буде ще більш жорстким ніж раніше».

22 березня 1937 року Ернст Нікіш був заарештований гестапо. Журнал «Спротив» був заборонений. Суд виніс Нікішу вирок – довічне ув’язнення з повною конфіскацією майна та позбавлення усіх громадянських прав.

Тільки в січні 1945 року він був звільнений з концтабору Маутхаузен радянськими військами. Вже в серпні того ж року він вступає до комуністичної партії та переїздить до Східної Німеччини, яка знаходилася під радянською окупацією. Читає лекції з соціології в Берлінському університеті. Але і там до нього не були прихильні. «Інститут дослідження імперіалізму», який очолював Нікіш закрили, а його книги були заборонені цензурою.

В 1953 році Нікіш перебирається до ФРН де його починає цькувати буржуазна преса. Там він і помирає в повній самотності.

Це сталося 23 травня 1967 року. В день його народження.

Ернст Нікіш: Буржуазна демократія; класова боротьба >>