Ленін підривав церкви. Ющенко – перетворює їх на музеї. Так ніби і стоїть, але вже не Храм Божий, а пам’ятка архітектури. Музейна ікона – мертва ікона. Храм без служби – купа каміння.

25 лютого вийшов у світ указ президента України № 157/2008 «Про невідкладні заходи щодо розвитку міста Києва». Яким, зокрема, доручається уряду та київській міськадміністрації прибрати у державну власність Києво-Печерську Лавру. Коротше, здається, монахів або виженуть з келій, або змусять ходити строєм.

Московській патріархії, безумовно, багато чого можна пред’явити. Проте як би там не було, краще Московський патріархат, ніж музей. Як тільки Печерська Лавра перестане функціонувати в якості Лаври (тобто великого монастиря) православної святині не стане.

На Татарці є Свято-Макарівська церквушка. Архітектура ніяка. Проте сьогодні вона має набагато більшу цінність, аніж Софія Київська. В ній навіть за часів НКВС не припинялася служба Божа. Софія ж, нажаль, нагадує заживо забальзамовану людину: аби не зіпсувалась її вбили, випотрошили і законсервували. Гордий профіль зберігся, але життя немає. Мовляв, свічки та лампади псують фрески. Колись їх малювали для того, аби прикрасити літургію. Сьогодні Тілом та Кров’ю Христа знехтували на користь інтер’єру.

Але повернемось до Лаври. Вочевидь, указом Ющенко хоче дочавити МП на предмет утворення помісної автокефалії. Проте, чи потрібна нам така маріонеткова помісна Церква? Бо що може бути далі — бачимо сьогодні на прикладі греко-католиків. Колись найрадикальніша в Україні церква — на прохання МВС (!) збирається визнати гріхом порушення правил дорожнього руху.

Церква – сім’я. Неприпустиме втручання сусіда (президента) в розбірки чоловіка з дружиною. Проте знаково, що днями саме лаврська громада запросила втрутитись у свої внутрішні справи державу. Хтось зі своїх поцупив гроші з карнавки. Ієреї потягли власного прихожанина до ментів (навіть св. ап. Павло у своєму посланні заповідав ніколи не виносити внутрішні проблеми на суд язичників). Тож не дивно, якщо завтра дільничний на пару з музейним екскурсоводом диктуватимуть монахам, що їм робити, де стояти і як служити.

Історія постійно повторюється. У тридцяті роки минулого століття церкву вже ставили перед вибором: служити державі, або йти в підпілля. Чи зроблені адекватні висновки? Хто більш канонічний: УПЦ МП чи РУГУ МВС? Скільки гумових кийків приїдуть, і скільки спортивних біт їм протиставлять? Або все вийде як завжди.