Так погано, що аж хочеться співати. Від нудьги і випитої кави болить голова і важко на шлунку. Хочеться хліба й видовищ. Хліба поряд не купиш, а всі видовища – у френд-стрічці. Самонавіювання не конає. Те, що раніше здавалось романтичним, стало смішним. Здається, що все, окрім періоду веселих акцій – звичайне життя обивателя. Ледве вичавлюєш із себе сили, щоб надрукувати кілька рядків.

Вже кілька разів переконувався, що ентузіазм виникає як відповідь на конкуренцію. Щойно хтось починає діяти й рости, автоматично витягує інших. За відсутньої індивідуальної ініціативи трапляється загальний застій. Щось на зразок теперішньої України. Життя в офлайні. Інколи для власного розвитку варто озирнутись і подивитись навколо. Що там робиться за обрієм балкону?

Вчора ходив до манежу на Сандея. Відчуття протягом зібрання були абсолютно різні. Тільки-но прийшов, одразу помітив, що тут дуже багато симпатичних дівчаток. Одна навіть запропонувала водички й печива, але я чемно відмовився (ні щоб взяти номер телефону!) Потроху ставало весело, і я ледь стримував бажання вийти на сцену, і разом із іншими покаятись у гріхах та кричати «Аллілуйя!» Коли хтось позаду нахилився до мене й крикнув на вухо «Господь з тобою!» - аж затіпало від радощів…

Найбільше сподобалась промова про відданість Богові. Фінанси, казав проповідник, є вашим доказом віри в Ісуса! Вдалий прийом, із яким важко не погодитись. По рядах поповзли короби для грошей… Цікаво, чи вчаться пастори контролювати натовп спеціально, чи в них це саме собою виходить. Один із останніх послів розповідав про переможну ходу християнства в Україні… Під кінець проповіді я вже практично вірив у це. Потім все-таки взяв себе в руки, нагадав собі, що навколо – суцільні єретики, і на видиху з криком «ви всі помрете!» вибіг із зали. Добіг до маршрутки, і додому. Наступної неділі обов’язково сповідатимусь.

Весь вечір наспівував веселу пісню в переробці сектантів... Слава Богу, православний реп брата Олексія мені все-таки більше до вподоби…