У світі існує близько двадцяти тисяч (!!!) протестантських угруповань. Розібратися в питаннях віри кожного з них – марна справа. Але є те, що їх об’єднує. Єдиний принцип, який лежить в основі будь-якої протестантської системи. Найперша та найстрашніша помилка, з якої народжується єресь. Це заперечення Святого Передання та його необхідності для тлумачення Біблії. Усвідомивши цей пункт їхньої віри; розібравшися в чому помилка, ми можемо вільно дискутувати з протестантом будь-якого напрямку.

Власне, ідея «одного лише Писання» вперше з’являється у Мартіна Лютера. Розгорнувши боротьбу із Римською церквою, він не міг звернутися до Передання, оскільки втіленням останнього якраз вважався папізм. Зв’язки ж із Православ’ям були втрачені декілька століть тому. Сам Лютер ніколи не декларував повне заперечення Передання. Ідею «одного Писання» довели до логічного кінця більш радикальні реформатори.

Протестанти вважають Писання єдиним джерелом християнського віровчення. Щодо цього існує ряд тез. Вони дуже прості та очевидні, і мало хто замислюється над тим, що вони можуть бути помилковими.

Отже, помилка перша: «Біблія утримує в собі все необхідне для істинної віри, благочестивого життя та богошанування».

Церква затвердила канон священних Старого й Нового заповіту для захисту віруючих від фальшивих книг, які були написані нібито апостолам, насправді ж – єретиками, і несли єретичне вчення. При цьому Церква не стверджувала, що в них утримується вся християнська віра і все необхідне для богослужінь та благочинності. Навіть апостоли у своїх посланнях посилалися на позабіблійні джерела. Найбільш відомий приклад – Послання св. ап. Іуди, який цитує книгу Еноха.

Крім того, тексти, що складають Новий Заповіт, мають дуже конкретні цілі. Євангелія розповідають про земне життя Христа. Діяння – про розвиток Церкви перших десятиліть, Одкровення – пророцтво про останні часи. Послання написані як відповідь на конкретні проблеми, що виникали у різних церквах. Висвітлювалися суперечливі, малозрозумілі питання. Те, що було загальноприйнятим і зрозумілим для всіх, не обговорювалося. Жоден текст не викладає віровчення вичерпно: тут немає ані настанов катехізису, ані систематичного курсу богослов’я. Якщо Біблія – все, що нам потрібно, чому ж у ній не викладається віровчення цілком?

Протестанти часто заявляють, що вони просто "вірять у Біблію." Однак виникає цілий ряд питань. Наприклад, чому протестанти пишуть так багато книг, статей і брошур, присвячених своєму віровченню і взагалі християнському життю, якщо дійсно все, що потрібно, - це тільки Біблія? Якщо однієї Біблії достатньо, аби її розуміти, чому протестанти не обмежуються поширенням однієї тільки Біблії? І якщо вона є самодостатньою, то чому читання Біблії не призводить до однозначного результату, тобто чому всі протестанти не вірують в одне й те саме? Або навіщо тоді взагалі чомусь навчати або щось проповідувати? Заміть того, аби просто почитати людям Біблію?

Таким чином ми бачимо, що протестанти створили своє передання. І питання насправді полягає в тому, яким переданням користуватися для тлумачення Біблії.

Помилка друга: «Древня Церква ґрунтувалася на Св. Писанні, тоді як Передання виникло набагато пізніше і є відображенням людських помилок».

Безумовно, християни вивчали Писання, проте тільки разом, і найчастіше Старий заповіт. Перші книги Нового заповіту з’явилися тільки в другій половині І ст. Отримати індивідуальний екземпляр було практично нереально. Книги зберігалися у спеціально призначеної людини. А тексти були розпорошені серед церков – у когось – одне послання, у когось – інше, хтось мав Євангеліє. Вчення передавалося усно тими, хто чув його безпосередньо від апостолів. Саме Апостольське передання допомагало визначати, які книги справжні, які – єретичні. Часто протестанти різко виступають проти Передання тільки тому, що вони стикалися виключно з одною його формою – перекрученим Переданням римського католицизму.

Звідки нам знати, що апостольське передання збереглося у Церкві неушкодженим? Якщо коротко: Бог зберіг його у виконання власної обітниці. Христос казав, що Він збудує Церкву Свою і ворота аду не переможуть її (Мф. 16:18) Якби Церква втратила Передання, ад переміг би, і слова Христа виявилися б неправдою, а це неможливо.

Декотрі наївно стверджують, що існувала певна спільнота «істинно віруючих протестантів», які ховалися в печерах упродовж двох тисяч років. Підтверджень цьому, звісно, ніхто не надає. Історія не зберегла й тіні свідоцтва про існування такої спільноти.

Можуть також заперечити, що в церковній історії відомі приклади, коли одні люди вчили одному, інші – протилежному. Як же визначити, в чому саме полягає Апостольське передання? Про дійсність Апостольського передання свідчить історична узгодженість церковного вчення. Простежте, у що Церква вірила завжди й скрізь, протягом всієї своєї історії, і ви знайдете Істину. Якщо вірування відкидалося Церквою на якомусь етапі її історії, це – єресь.

Помилка третя: "Кожна людина може тлумачити Писання самостійно, без допомоги Церкви." При цьому зазначається, що Писання саме по собі ясне і його може зрозуміти кожен. Проте кожен, хто хоч раз відкривав Біблію, знає, що саме «ясного» там мало. Ми вже не кажемо про неможливість осягнути Слово Боже через власну гріховність.

В Біблії немає жодного місця, де б говорилося, що Писання є єдиним авторитетом для віруючих. А найбільший парадокс полягає в тому, що саму Біблію укладали православні єпископи на Вселенському соборі. І протестанти, щоб бути послідовними, мають або визнавати і Біблію, і Символ віри, і всі інші рішення соборів – тобто, стати православними, Або не визнавати нічого, в тому числі й Біблії.